Новина
Минуло 15 років з дня смерті Василя Червонія
10:32, 05 Липня
4 липня минули 15-ті роковини з дня вбивства російською церквою Василя Червонія , людини, яка чи не вперше в Україні підняла питання російської агентурної діяльності упц мп на тоді. Рівненщина сьогодні і досі в лідерах кількості приходів рпц і пасивного відношення до переходів зі сторони влади . Хоча вся боротьба починалась саме звідси. От що значить московський дух, який вчепився на смерть.
Василь Червоній – борець за незалежність України був народним депутатом Верховної Ради України чотирьох скликань, головою Рівненської ОДА (2005—2006) членом Вищої церковної ради УПЦ КП, старостою Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівне. Йому належить велика роль в організації та створенні єпархій Української Православної Церкви Київського патріархату. Він входив до складу Комісії Оборони і безпеки, виступав проти ядерного роззброєння України.
За визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність посмертно нагороджений Орденом Свободи.
“Як і Сашко Білий, йому не дали дожити до його епохи, коли він буде своїм у своєму часі. Фактично, за весь цей час не стало і всієї його команди, кожен по різному пішов на той світ.
Ми вітались -Слава Україні, коли на це опускали очі і не знали, що відповідати, і він був перший, хто в політиці почав боротися за Єдину помісну церкву, що і стало зрештою, як на мене, однією з причин його дивної загибелі.
А ще, він і досі залишається моїм прикладом українського політика, якого хотіла б мати за Вчителя“, – такими словами відгукується про Червонія народна депутатка України Соломія Бобровська.
Першим на Рівненщині він підняв синьо-жовтий прапор – і символічно, що сталося це на полі Берестецької битви – місці козацької слави. Із ним його однодумці вчилися не боятися співати заборонений Гімн України, вертали із забуття стрілецькі й повстанські пісні як скарбницю українського духу. Він повернув вишиванці її справжній статус національної святині, а не етнографічного атавізму. Він споруджував пам’ятники українським героям-повстанцям, щоб нагадати українцям про їхнє славне минуле і зміцнити їх дух.
Він мріяв про велику європейську державу – Україну, де кожен пишатиметься, що він – українець, де понад усе цінуватимуться християнські чесноти, де моральність і чесність державних мужів стануть запорукою благополуччя й величі країни.
Із такими думками ішов він до людей, коли в кінці 80-х років минулого століття створював перші осередки Товариства української мови імені Тараса Шевченка, щоб відродити в Україні духовність, без якої неможливий економічний поступ.
Варто зазначити, що після довгих перепетій серед депутатів міськради у Рівному в 2022 році все ж вдалося перейменувати вулицю Гагаріна на вулицю Василя Червонія.
Читайте також: спогади рівнян про Василя Червонія
