Новина
У Музеї Острозької академії покажуть живописні мандрівки художника Овсійчука
13:49, 27 Вересня
У всесвітній день туризму Музей історії Острозької академії запрошує у незвичну подорож. Науковий співробітник музею Віталій Бондарчук спробував відтворити мандрівки художника Володимира Овсійчука на основі картин з його колекції.
Про художника та ученого розповіли на сторінці музею:
“Зовсім скоро ці роботи можна буде роздивитися до найменших дрібниць – ми завершуємо їх оцифрування завдяки проекту, підтриманому Українським культурним фондом. Запрошуємо до овсійчукових живописних подорожей!”, – йдеться у дописі.
Видатний учений Володимир Овсійчук велику частину свого життя провів у приміщеннях. У одних читав лекції студентам, у інших дискутував зі своїми колегами-науковцями. Були такі приміщення, де він споглядав мистецтво, а у других він написав тисячі сторінок своїх наукових праць про це мистецтво. Тут уже в уяві може забовваніти стереотипний образ “кабінетного ученого”, який шурхоче паперами, скрипить кріслом і дзенькає ложкою у чашці з чаєм… Але це не про Володимира Антоновича.
Він часто подорожував. Він власними очима бачив різні місця України. А ще — фіксував їх на своїх картинах. Вони і є найкращим доказом його любові до подорожей. Саме вони найкраще оповідають про них.
Вони були дуже різні. Деякі навіть і не подорожі, а радше прогулянки рідним Львовом. Високий Замок, Погулянка, Кайзерваль, трохи віддалік — Зубра. Картини писалися 40, а то й 60 років тому назад. А це означає, що вони тепер цінні не лише художньо, а й документально. Вони вже є джерелом до історії Львова.
До речі, можливо хтось із читачів підкаже, що за завод зображений на картині “Львівський завод”?
Далі Володимир Антонович подорожує до Лаврова під кордоном. Ще далі пише декілька «підльвівських» краєвидів. При цьому саме написання картини не було самоціллю. Робив це ніби мимохідь, десь сам, десь у товаристві. На звороті однієї з картин, як у щоденнику, написав “…за Зуброю, під вечір з сім’єю Баранів…”. Але коли вже Овсійчук брався до роботи, то… Степан Павлюк згадує як він писав його рідне село Волосянку: “Мені відоме почуття заповзятливості, але настільки ненаситне спостерігав чи не вперше”.
Врешті після маслянистого чорнозему під його черевиками починає шурхотіти вапняк. А це означає, що Овсійчук опиняється аж у Криму. Там приділяє увагу його історичній складовій. Тому сьогодні можемо насолодитися картинами “Тепе-Кермен”, “Чуфут-Кале”, “Бахчисарай”. Хоча епоха у якій жив все ж лишає сліди тому на звороті однієї з робіт автор з-поміж іншого лишає напис: “…бачив на морі в Планерському”. Це радянська назва Коктебеля.
А ще, будь-яка подорож – це не лише дорога, а й подорожні і місцеві жителі. Вони також потрапляють на полотна героя оповіді. Хоча все ж “полотна” – бо, напевне, враховуючи обмеженість багажу передбачливий Овсійчук переважно використовував художній картон. На ньому він і зафіксував кучерявого юнака з Бахчисараю і скуйовдженого чоловіка з Володимир-Волинського.
Так, після Криму він врешті опиняється на Волині. Це його місця дитинства. Художник-науковець зростав у селі Улашанівка Славутського району. Дорослим тут він малює те, що бачив дитиною. Здається, вони і не змінилися: ті самі верби, поля, копиці, хати, ставок. Там же пише портрети декого з родичів і знайомих.
Взагалі подорожні картини Володимира Овсійчука – це не тільки про територію. Адже подорож – це ще й рух у часі. І картини Володимира Овсійчука якимось дивовижним чином нам цей час спиняють, а то й повертають назад, даючи ще один шанс пізнати себе.
