Новина
Військовий Пушкар Мар’ян зі Здолбунівської громади загинув біля Бахмута
10:03, 05 Січня
Боронячи суверенітет та незалежність України, на Бахмутському напрямку від осколкових поранень загинув Пушкар Мар’ян Володимирович. Йому було лише 29…
Про це повідомили у Здолбунівській міській раді.
Маріо загинув…Неможливо підібрати слів, які б виразили біль від втрати.
Деталі поховання – згодом.
Про захисника Мар’яна написав у фейсбук Сергій Кондрачук:
“Від осколкового, під час пересування між позиціями, неподалік Бахмута. Був уже не в тридцятці, де служив в АТО, а командиром мотопіхотної роти у складі 24-ої ОМБР. Був поранений кілька місяців тому, але повернувся до своїх. Повернувся туди, щоб піти назавжди.
Спочивай з миром.”
Ще 7 років тому Сергій Кондрачук написав пост, в якому розповів про хлопця:
“У мене немає рідного брата. Одружившись, я пішов жити до дружини, де, окрім нас, також жили її бабуся та сімнадцятилітній брат Мар’ян. Минулого року Мар’ян закінчив НУВГП (і там же воєнну кафедру) і, переставши бути студентом, потрапив у списки тих, хто підлягає призову по мобілізації. Коли Мар’яну було виписано повістку, він уже 2 тижні працював на «Церзаніті» за багато кілометрів від дому. Чи знайшов би його там наш військкомат? Але на моє повідомлення про повістку Мар’ян навіть і не думав косити. Треба, значить треба.
Спочатку, у липні минулого року, була Львівська академія сухопутних військ, після якої мого швагра призначили в Новоградську «тридцятку». Звідти буквально одразу (це були перші числа вересня) в смт. Луганське Донецької області. Про справжнє місце перебування Мар’яна знало лише декілька людей: я, пару друзів, кохана дівчина. «Для чого, щоб рідні хвилювались?» – вважав він. Для усіх, в тому числі його мами та сестри – Мар’ян був на роботі у «Церзаніті». А додому не приїжджав, бо працював майже без вихідних. Це було непросто. Одного разу довелося буквально «знімати» тещу, яка їхала до Мар’яна в гості на роботу, з маршрутки, … На чисту воду мене вивела моя мама, яка «в лоб» запитала: Де Мар’ян? Чого він не їде додому? Ти його вигнав з хати? Приховувати далі було нереально. Тепер місцезнаходження взводного (і на сьогодні т.в.о. командира роти) Маріо не є секретом.
В перший день нового року я з друзями Мар’яна повезли йому та його хлопцям, серед іншого, відро куті, щоб і там хлопці зустріли «повноцінне» Різдво. Прихопили й справжнього Дідуха, подарованого Здолбунівський Районний Будинок Культури. Що сказати… Смт. Луганське – це менш ніж за 10 км від Дебальцевого. Це, навіть не «1», це «0», або, як казали хлопці «сама жопа передка». Рідко якого дня там немає пострілів. Щось «прилетіти» може будь-якої миті. Селище добряче зруйноване, по тій вулиці, де знаходиться «хата» Мар’яна, немає воріт та будинків, не прошитих осколками мін.
Мар’ян за останні місяці, здається, сильно не змінився. Всі, хто його знає, скажуть «ну й Слава Богу!». Коли ми приїхали, «на хаті» його не було. За півгодини нам сказали, що Мар’ян вже йде. Ми вийшли на дорогу на зустріч. Далеко в полі зі сторони Дебальцево показалася його постать. Наблизившись до нас, він дістав з рукава… кошеня, яке Мар’ян нам представив як Монку. Монка – це «міна осколкова навідна». І тепер вона, за його проханням, житиме у нас вдома…
Мар’яне, я безмежно пишаюся тобою! Я приблизно уявляв, в якій ти дупі, але не міг уявити, що настільки. «За документами» ти зі своїми хлопцями на Рівненському полігоні уже з 10 грудня. Сподіваюсь, брате, скоро ти будеш ближче додому не лише за документами… Коли ти повернешся остаточно, обіцяю декілька місяців не звертати увагу на твої інколи хаотично розкидані речі та не злитися, коли ти «крутитимеш мотоцикла» замість того, щоб робити щось корисне! Р. S. Марян та його хлопці щиро дякують усім, хто напередодні свята зібрав продукти для «30».”
Вічна пам’ять захисникові!
