Новина
“Зробимо ще”: Родина з Рівненщини подарувала вантажівку для ЗСУ
13:09, 25 Травня
Бортового ЗІЛа-4331 на потреби ЗСУ подарувала родина з Вараського району – оформили, передали і благословили на вдачу і перемогу. Родина з Великих Телкович подарувала автівку з власного господарства 22 травня. Її пригнали у Перший відділ Вараського РТЦК та СП і передали військовим. Авто своїм ходом тепер поїде на війну.
Про це розповіли у виданні Володимирець City.
Троє чоловіків у великотелковицькій родині Ляшуків мають “золоті руки” – багато років ставлять на ноги-колеса усілякий транспорт.
Батько Василь Якович та сини Ігор з Сергієм всі роки війни ремонтують вантажівки, трактори. Вишукують і викупляють недорогу і майже вбиту техніку, закупляють запчастини і випускають зі свого гаража ту техніку вже “ластівками”. Отак та техніка і розлітається по Україні, яка борониться від рашистів. Вже з двадцяток роз’їхалось країною, чимало забрали на Дніпропетровщину, Київщину, ближче до фронту.
Вантажівку пригнав з Великих Телкович до Володимирця господар із сином особисто. Господар їй та армії побажав перемоги.
Чому ж прийняв таке рішення Василь Якович? Хіба ж не згодилася б та машина у господарстві?
“Звернувся до мене наш воєнком, мол, треба армії техніка, дуже треба. Я одразу погодився, сказав, щоб присилали своїх хлопців, глянули і вибрали, бо у мене їх є кілька. Я й ще готовий віддати котрусь, бо ці машини надійні. Ми їх робили, як для себе – хай приносить користь на війні. Хай допомагає і рятує наших хлопців, хай приносить нам перемогу. Ми не маємо бути слабшими перед тими фашистами-кацапами. Бо, якщо вони прийдуть на мою землю, то мені не треба буде вже ці машини – волю й життя заберуть моє і моїх дітей. Тож треба боронитись наперед”, – каже пан Василь.
Вантажівка з 1991 року, відновлена і обслужена. Чоловіки поставили новий мотор, кузов, ходову, все підігнали “під нуль”. В родини автослюсарів свій гараж. Щороку складають дві-три автівки.
У свої 62 роки пан Василь бачив багато. На “срочці” доводилось і з парашутом стрибати з дев’ятикілометрової висоти, і стріляти, і в багнюці повзати, хоч і був лише артилеристом, і служив в автобаті. Синам – тридцять років і тридцять два. Батько їм бажає мирної і доброї долі, як і усім українським військовим.
“Хай машина приносить користь, хай вона нашим хлопцям в бою допоможе, хай нам принесе перемогу. А желіза на наш вік хватить, зробимо ще, розумієте? Я маю семеро внуків! Я хочу, щоб внуки і правнуки виросли в мирі і спокої на моїх очах. У вересні я пережив інсульт, трохи впало здоров’я, але від того ще більше став цінувати мир і спокій в родині.
Я, не шкодуючи, віддав те, що зробив з дітьми своїми руками і щиро вдячний усім військовим за те, що вони боронять нас від росіян-пройдисвітів і вбивць. У нас є Стир, тож щоб ми могли і вудочку закинути, і рибку зловити. Щоб наші внуки не бачили того, що нам доводиться бачити і переживати”, – щиро веде мову Василь Якович.
За словами військових, це перша людина з лютого, котра без всяких роздумів погодилась віддати свою техніку на запит і потреби Збройних Сил України. Просто і щиро запропонував Василь Ляшук до вибору будь-яку з тих, що має у дворі серед “ГАЗонів” і ЗІЛів.
Тож подяка золотим рукам і душі нашого земляка і його дітей. Завдяки таким людям все буде Україна.
