Новина
Юначка «Пласту» допомагала постраждалим після ДТП у Квасилові
14:00, 11 Серпня
2 липня у Квасилові сталася трагічна ДТП на залізничному переїзді — рейсова маршрутка «Здолбунів — Рівне» зіткнулася зі швидкісним потягом. Серед тих, хто прибув на місце аварії та почав допомагати постраждалим, була юначка 112-го куреня імені Надії Світличної Богдана Арешина.
Того дня дівчина була вдома з батьком. Вона готувалася до творчих конкурсів для вступу до університету та паралельно займалася організацією пластового табору.
Раптово батько сказав їй: «Взувайся. ДТП. Є загиблі та постраждалі».
Богдана швидко зібрала ножиці та воду, а батько взяв тактичні аптечки й наплічник бойового медика. Приблизно за п’ять хвилин вони вже були на місці.
«У перші секунди я побачила кров, людей, які потребували допомоги, страх і сльози. Було відчуття, яке важко передати словами. Шок», — пригадує дівчина.
Попри пережите, Богдана не розгубилася. Каже, що шість років у «Пласті», численні вишколи та заняття з першої допомоги допомогли швидко зорієнтуватися.
«Я не чекала ні хвилини — просто почала діяти», — розповідає вона.
Оскільки Богдана з батьком прибули раніше за більшість екіпажів екстреної медичної допомоги, їм довелося оцінювати стан постраждалих, визначати пріоритетність евакуації та надавати допомогу до приїзду медиків.
Коли приїжджали бригади ЕМД, вони передавали медикам найбільш екстрені випадки та розповідали про свої спостереження — що могло статися з людиною, де могли бути травми чи переломи.
«Ми робили те, що вміємо, доти, доки всіх постраждалих не забрала швидка допомога», — каже Богдана.
За її словами, у той момент стали у пригоді практично всі навички, які вона здобувала протягом шести років у «Пласті». Медичні знання дівчина також постійно переймала від батька.
Зберігати спокій було непросто. Богдана зізнається, що найважче було стримувати власні емоції. Однак розуміння, що поруч люди, яким потрібна допомога, не залишало часу на роздуми.
«Холодний розум зберігався завдяки усвідомленню, що часу на довгі роздуми немає. Потрібно діяти», — говорить юначка.
Допомагати постраждалим вона намагалася не лише фізично, а й морально — простими словами та присутністю поруч.
Для Богдани принцип «пластун допомагає іншим» давно став частиною життя, а не просто положенням із пластового закону.
«Того дня я просто розуміла: іншого варіанту немає. Я або допомагаю, або допомагаю», — каже вона.
Дівчина переконана, що цей випадок ще раз показав важливість практичних навичок, які здобувають пластуни під час таборів та вишколів.
«Важливо, щоб пластуни вчилися думати, діяти швидко й обережно, бути гнучкими, здобувати медичні знання та завжди бути готовими допомогти», — зазначає Богдана Арешина.
Для неї пережите стало також перевіркою власної готовності — залишити свої справи та вирушити туди, де потрібна допомога.
І саме в таких ситуаціях, коли часу на довгі роздуми немає, виявляється справжня цінність знань і навичок, здобутих задовго до того, як вони можуть знадобитися.
