Новина
Сильніший за «Смерш»: як вчитель із Рівненщини кинув виклик радянській системі
16:25, 13 Лютого
Крайній ліворуч Микола Таргоній, третій зліва Тарас Бульба-Боровець
13 лютого 1920 року народився Микола Таргоній — людина, чиє життя стало символом моральної перемоги над радянським терором. Педагог за фахом і воїн за покликанням, він пройшов шлях від штабного писаря УПА «Поліська Січ» до в’язня сталінських концтаборів, але так і не дозволив системі зламати свій дух.
На допитах у контррозвідці «Смерш» Таргоній не шукав виправдань. Поки інші посилалися на «молодість» чи «обман», він спокійно і твердо заявляв ворогу: його вибір був свідомим.
Бойовий шлях та підпілля Уродженець Рівненщини, Микола починав як сільський учитель. Проте війна змінила плани: у серпні 1941 року він стає частиною «Поліської Січі». Як штабний писар у сотні Петра Довматюка, він реєстрував добровольців у визволеному від совітів Олевську. Згодом — ранг підхорунжого та небезпечна робота негласним розвідником під керівництвом Тараса Бульби-Боровця під псевдонімом «Писар».
Вирок: між смертю та каторгою Арешт відбувся у 1944-му. Попри катування, Микола захищав побратимів, заперечуючи вибиті силою свідчення. Прокурор вимагав страти, але вирок замінили на 10 років каторги.
Життя «у засланні», але з Україною в серці Після таборів — заборона повертатися додому. У Казахстані він зустрів німкеню Аліну, таку ж жертву режиму, яка стала його дружиною. У своєму домі, побудованому за українським зразком, Микола виховував дітей на «Кобзарі» та виписував українську пресу. Навіть на чужині він не боявся називати речі своїми іменами, вважаючи радянських диверсантів кшталту Кузнєцова провокаторами.
Микола Таргоній пішов із життя у 1974 році. Він залишив по собі не лише пам’ять про боротьбу, а й приклад неймовірної людяності: він відмовився від помсти донощику, який зламав йому долю, аби не залишати дітей ворога сиротами. Це була остання і головна перемога вільної людини над диктатурою.
