Новина
Стало відомо про смерть трьох військовослужбовців: Олександра Шевцова, Сергія Василюка та Володимира Гойника
15:21, 30 Січня
Стало відомо про смерть трьох військовослужбовців: Олександра Шевцова та Сергія Василюка з Костопільської громади, Володимира Гойника з Дубенської громади.
У суботу, 31 січня, загиблий захисник Олександр Шевцов повертається додому на щиті.
Олександр народився 8 березня 2002 року в селі Жалин. Початкову освіту здобував у селі Космачів, далі навчався у Великій Любаші. Після закінчення школи вступив до Березнівського лісотехнічного коледжу, де здобув фах майстра лісу. Кілька років він працював за спеціальністю. У 2024 році Олександр завершив навчання в Рівненській патрульній поліції та розпочав службу в місті Рівному. Він будував мирне життя, мав професію, плани на майбутнє та родину. У 2025 році одружився.
У травні 2025 року на військову службу був призваний його батько Юрій. Після цього Олександр ухвалив власне, свідоме рішення стати до лав захисників України. 28 липня 2025 року він підписав контракт і розпочав службу у складі 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка, де служив стрільцем-помічником гранатометника.
Олександр служив на Харківському та Дніпровському напрямках. Про службу рідним розповідав небагато, завжди заспокоював, ніколи не скаржився, повторював, що все добре і що так потрібно.
«Він завжди казав “Мамо, в мене все окей”. Я просила його не їхати, але він відповідав, що там його хлопці. Син був дуже добрий, світла моя дитина… Добре вчився і в школі, і в поліції. Коли тато приїздив у відпустку, Саша теж приїздив додому, ми були разом. А потім син приїхав уже на похорон попрощатися з батьком. Я не думала, що так скоро доведеться прощатися і з ним», – розповідає мати Олександра Тетяна.
21 січня 2026 року Олександр Шевцов загинув під час виконання бойового завдання на території Дніпропетровської області.
«Таких більше не буде…Він був добрим, чуйним, люблячим і вірним чоловіком. Казав, що хоче захищати Батьківщину, щоб ми вдома спали спокійно. Був задоволений службою і ніколи не жалівся. Сказав “Якщо щось станеться, поховайте мене біля тата в Космачеві”», – розповідає дружина Валерія. У Олександра залишилися дружина, мати та маленька сестра.
Прощання відбудеться в суботу, 31 січня:
- 08:40 — від кінцевої зупинки с.Трубиці буде надано автобус для перевезення жителів села на прощання із загиблим захисником у місто Костопіль.
- 09:50 — урочистий вʼїзд похоронного кортежу в Костопіль вулицями Рівненська та Руданського.
- 10:00 — загальноміське прощання на майдані Т.Г. Шевченка.
Після завершення прощання похоронний кортеж вирушить у село Космачів до домівки, де виріс воїн.
- 13:30 — літія в домівці загиблого ( вул. Михальського, 12).
- 14:00 — чин похорону в храмі села Космачів.
Поховають Олександра Шевцова на місцевому кладовищі у Космачеві, поруч із батьком.
У суботу, 31 січня, Костопільська громада проведе в останню путь свого захисника — Сергія Василюка, який віддав життя за Україну.
Сергій народився 9 вересня 1986 року в Костополі. Навчався у місцевій школі № 2, згодом у технологічному коледжі. Працював на будівництвах, ніколи не цурався важкої праці, завжди прагнув бути корисним і відповідальним.
19 травня 2022 року він добровільно прийшов до військкомату й став до лав Збройних сил України. Після військової підготовки служив на Запорізькому та Покровському напрямках, на Миколаївщині, у складі 47 окремої механізованої бригади. Про війну майже не говорив, беріг рідних від зайвого болю. Двічі був поранений, але щоразу повертався до побратимів. Згодом родина дізналася, що підрозділ Сергія перекинули на Курський напрямок, після чого зв’язок із ним обірвався.
Особу зниклого безвісти встановили у січні 2026 року за збігом ДНК-профілю. Головний сержант Сергій Василюк загинув 17 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання.
«Він був дуже світлою дитиною і таким залишився до останнього. Ніколи не тікав від відповідальності. Не скаржився, не просив пожалувати, а просто робив те, що вважав правильним. Я кожного дня чекала дзвінка, вірила, що він повернеться… Для мене він назавжди живий — у моїй пам’яті, у моєму серці», — згадує мати загиблого, Людмила Сінагіна.
У захисника залишилася тільки матір.
У суботу, 31 січня, наш захисник повертається на щиті:
- 09:50 — урочистий в’їзд похоронного кортежу в Костопіль вулицями Рівненська – Руданського.
- 10:00 — загальноміське прощання на майдані Т.Г. Шевченка.
Після завершення загальноміського прощання піша хода вирушить до храму Петра і Павла, де відбудеться чин похорону. Поховають Сергія Василюка на кладовищі «Нове» в Костополі.
Гойник Володимир Олегович народився 8 травня 2003 року в місті Дубно, навчався у Дубенській гімназії №2. Після закінчення школи вступив до Острозького обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Костянтина Острозького. Далі продовжив навчання у Військовому інституті Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка. З дитинства захоплювався футболом, прагнув стати професійним футболістом, мріяв про подорожі. Був добрим і щирим, завжди готовим допомогти.
З перших днів війни, будучи студентом, Володимир був задіяний до захисту військових обʼєктів України. 4 листопада 2024 року вступив до лав Збройних Сил України. Став оператором безпілотних літальних апаратів у 65-тій окремій механізованій бригаді «Великий луг».
Молодий воїн до останнього залишився вірним військовій Присязі і з честю виконав свій обов’язок із захисту Батьківщини. Життя воїна обірвалося 26 січня 2026 року, в бою за Україну, її свободу і незалежність, біля населеного пункту Оріхів Запорізької області. Йому назавжди 22.
Прощання відбудеться завтра, 31 січня, об 11.00 годині у місті Дубно на майдані Незалежності.
Після прощальної церемонії чин похорону буде звершено у Свято-Іллінському соборі м.Дубно. Поховають Героя на Алеї Слави.
На знак скорботи 31 січня 2026 року на території Дубенської міської територіальної громади оголошується Днем жалоби. У воїна залишилася мама, батько, сестра.
Вічна пам’ять захисникам, які віддали життя за Україну! Щира подяка і співчуття рідним та близьким!
