Публікація

Острозька “Січ імені Івана Богуна”. Історія “рівненських Крут”

11:12, 11 Грудня

зображення публікації

Сто два роки тому – 2 грудня 1917 р. у Брест-Литовському, делегація Української Народної Республіки зустрілася з представниками Німеччини та Австро-Угорщини з питань підписання перемир’я, що свідчило про визнання незалежності України. Тоді ж більшовицька Рада народних комісарів у Петрограді ухвалила «Маніфест до українського народу» з ультимативними вимогами. Згідно з чим у разі невиконання ультиматуму протягом 48 годин оголошувався стан війни між Україною та Росією.

У грудні 1917 р., єдиною владою в місті Острозі залишилось військово-молодіжне товариство “Січ імені Івана Богуна”. До острозької січі входили українські хлопці із місцевої гімназії. В них вже була зброя, отримана від українського комітету солдатів Рильського піхотного полку, який базувався в Острозі. Солдати старались підтримувати порядок на території військових містечок, де більшість військових були росіянами і частина з яких була заражена більшовицькими ідеями. Гімназисти січовики контролювали ситуацію з цивільним населенням міста.

Тоді ж масово збільшовиченні військові підрозділи почали повертатися з фронту на територію Росії. Один із таких загонів під керівництвом комісарів зупинився на залізничному вокзалі в Кривині. Острозькі січовики, щоб не наражати на небезпеку Остріг, вирішили випередити можливі дії солдатів по грабунку міста, виїхали до Кривина.
Потрібно відмітити, що більшість російських солдатів була деморалізована і хотіли повернутись до дому. Завдання острозьких січовиків було і в тому щоб відібрати в них зброю.
Але так сталось що комісари організували солдат і прийняли бій. Під час бою частина гімназистів-січовиків загинула, але більшовики до Острога тоді не пішли.

Острожани настільки шанували цих хлопців, що вирішили поховати їх на Замковій горі в Острозі. Могила була насипана біля Круглої вежі і на ній поставили дерев’яний хрест. На похорон прийшло як українське, так і єврейське населення міста.

В наступному часі проходили щорічні молебні на могилі. Так, в 1927 році адміністративний старшина УНР Оникій Богун описував панахиду біля цієї могили що проводилась в річницю загибелі Симона Петлюри. На панахиді похованих січовиків називали “козаками”.

Могилу українських героїв не зачепили поляки, але після Другої світової війни за похованням ніхто не доглядав бо було небезпечно. Поступово дерев’яний хрест підгнив і його просто викинули, а могилу розрівняли.

Після отримання незалежності, ми в 90-х роках почали відновлення могили. Багато до цього спричинився Петро Зотович Андрухов. Він розповів мені про хлопців острозьких гімназистів, які повторили подвиг героїв Крут. Але, паралельно опитуючи острожан з’явилася версія що в цій могилі поховані старшини (сотники) армії УНР. Тому на табличці, спочатку дерев’яного хреста, ми написали що там поховані два сотники армії УНР.

Там нам тоді навіть називали прізвища і ми написали «Вічна пам’ять патріотам полтавчанам Української Народної Республіки Федоренко Миколі, Губенку Івану, загиблим у боях під Кривином у вересні 1919 р.».

Але зараз я вважаю що це не вірний напис був. Старшина армії УНР Оникій Богун описує церковну панахиду біля цієї могили у 1927 році вказує дату поховання 1917 рік., місце поховання називає “козацькою могилою”, січовиків називали й козаками. Тому я переконаний що там поховані острозькі гімназисти. Версія про те що там поховані старшини УНРівці повязана, мабуть, з тим, що керівниками острозької Просвіти були Микола Шугаєвський та Оникій Богун обоє з Полтавщини (один був керівникои департаменту позашкільної освіти в уряді УНР, інший адміністративним старшою в армії УНР ). Шугаєвський та Богун поховані на бельмазькому кладовищі.

Інформацію про поховання в холодну пору року підтверджує і острозький археолог Олександр Бондарчук, який розкопував могилу і бачив що вона була закидана грудками землі, що вказує на мороз під час поховання.

В 1999 році я розробив проект нового пам’ятника, що нагадував би і Волинський хрест з розширеними раменами і заразом це схоже й на козацький хрест. Сам пам’ятник викував із металу острозький коваль Григорій Захарчук, і ми встановили цей великий хрест на могилі загиблих героїв.

На сьогодні ми ще не знаємо прізвищ похованих хлопців гімназистів, але, Андрій Жив’юк розповідав що існує опис цього похорону і, можливо, його віднайдення дасть можливість ідентифікувати ці тіла. Тоді ми вже зможемо написати табличку на могилі.

Микола БЕНДЮК