Публікація

Графологічний портрет Уласа Самчука

14:06, 20 Березня

зображення публікації

Життя і творчість Уласа Самчука завше була овіяна ореолом загадковості та контраверсійності. Сільський інтелігент, член підпільної революційної організації, інтелектуал, письменник та науковець Улас Самчук з юних років мав чітко окреслений життєвий вектор. Його приваблювали освіта, книги, подорожі, громадсько-політична робота й безумовно літературна діяльність.

Перші проби пера юний письменник здійснює, навчаючись у Кременецькій гімназії ім. Івана Стешенка в 1921-1925 рр. У той час крім українців у гімназії навчалося багато поляків та євреїв, які становили ядро й на них був орієнтований увесь навчальний процес. Про ті часи Улас Самчук згадає у своєму автобіографічному романі “Юність Василя Шеремети” (1946), написаному в Німеччині. Гімназист Василь знайомиться з панночкою Настею Мединською, яка також пише вірші. На той час він вже головний редактор альманаху “Юнацтво”, який вони видають українською мовою й поширюють серед молоді. Нелегальний стан справ, а також затятість юнака закохують Настю, однак вона скептично висловлюється про його поетичні поривання: “Вам треба, Василю, писати. Роман. Мені здається, вам не вірші писати, а прозу. – Видаюся вам прозаїчним? – Василю! І що за жарти? Мовчіть! Розумійте, що кажу. У вас така многогранність думок. І слово також ви маєте. Я вже вам казала. Я не казала вам про вірш. Про слово. Ваше слово важке і до вірша воно не пасує. Ех, уявляю собі… Минуть роки. Василь Шеремета під вусом. Виходить у Львові книга: Василь Шеремета. Роман. “Юнацтво” чи щось таке”. Та, на жаль, історія з гуртком завершується, коли колишні друзі розсварюються з ідеологічних міркувань. Можливо, саме та подія мотивувала Уласа Самчука в майбутньому об’єднувати в Мистецький Український Рух (1945-1948) людей різних поглядів, партійної приналежності чи то національності. Для нього вагомішим був хист і літературне чуття митця, а багатогранність слова була викреслена в роман-епопею “Волинь”.

Справді за ті роки Улас Самчук побачив і зрозумів життя. Сформував власний світогляд і філософію, відійшов від елегійної ліричності до бронебійної публіцистики й монументальної прози. Серед листів Євгена Маланюка до Дмитра Донцова з Праги знаходимо поштову картку, датовану 20 березня 1932 року, де Маланюк дає характеристику членам Літературно-наукового вісника: “Втішили мене і навіть підбадьорили передовсім ніколи “неунивающий” Чирський, завжди живий Мухин, що остаточно прийняв форму Бідного Рицаря з тим більш славними AMD на полатаних доспіхах, стрункий і княжий Ольжич, напівмонах, напівдружинник з часів Святослава Завойовника, врешті по-волинськи мужичому статечний, важкуватий, але працівничий і твердий Самчук”. Взагалі чимало сучасників Уласа Самчука помічали, що письменник схильний до епічного викладу думок, стратегічного мислення, важкої та рутинної щоденної праці. Складалося враження, що його сільське (хутірське) походження сформувало в ньому невпинну жагу до праці, поту над роботою — і не важливо, чи стояв Самчук за ралом, а чи сидів за друкарською машинкою.

Як вже було зазначено, Улас Самчук почав писати ще в 20-х рр. ХХ століття, де, не беручи до уваги його рукописний альманах “Юнацтво”, він у 1926 році у Варшаві публікує своє перше оповідання “На старих стежках” у журналі “Наша бесіда”. Ліричний мотив з поезії переходить у малу прозу, тож маємо трансформацію форми, але не змісту сказаного. Цікавим видався аналіз характеру Уласа Самчука в той час, адже вже буквально за кілька років романтичний селянин перетвориться на вольового націоналіста, який революційним шляхом прагнутиме зміни геополітичної, а відтак геопоетичної мапи світу.

Криміналіст-графолог Сергій Гонгало з Рівного на мою просьбу провів експертизу двох рукописних текстів Уласа Самчука. Перший — це прохання письменника до директора кременецької гімназії про перенесення іспитів у зв’язку з літньо-осінніми господарськими роботами від 29 серпня 1922 року, а другий — вірш з альманаху “Юнацтво” “Не любити не можу свою я країну”, датований 16 лютого 1922 року.

Далі текст дослідження подано без змін.

У цьому випадку ми маємо два види почерку Власа Самчука. Прохання написано “офіційним” стилем, а вірші з альманаху, я б сказав, “парадним” стилем. Обидва зразки мають свої переваги і недоліки і дозволяють зробити лише частковий аналіз особистості (в ідеалі варто було б мати записи зі щоденників, листи тощо).

Більш детально досліджувався почерк у проханні на ім’я директора гімназії.

Варто зауважити, що в момент написання прохання Власу Самчуку було 17 років, тобто почерк ще перебував у стадії формування.

Зважаючи на це, Власу в цей період можна надати таку характеристику:

Людина-інтелектуал, вдумливий, виважений. Мислення аналітичне. Прагне до незалежності. Активний. Цілеспрямований. Дисциплінований. Є сила волі, простежується впертість, рішучість. У діях послідовний.

Простежується ґрунтовність та раціональний підхід у справах. Має розвинений естетичний смак, дещо мрійливий.

Волелюбний, чесний, прагне справедливості. Турбується про свою репутацію.

Підхід до життя реалістичний, прагне допомагати іншим. Негатив тримає в собі, не «викидає» на навколишніх, близьких.

Є бажання мати основу, опору, міцний “тил”, на який можна обпертись.

Не дивлячись на активність, здатний виявляти стриманість, має почуття міри.

Трішки проглядається нарцисизм.

Зважаючи на вищевикладений аналіз, маємо приблизне уявлення, як і чому Улас Самчук став класиком української літератури. Уже з юних літ йому не бракувало наполегливості, таланту й активності. Незважаючи на це, Улас Самчук потребував “міцного тилу”, яким йому і стала друга дружина Тетяна Самчук (Прахова). Він цінував власний імідж і був реалістом, уникав конфліктів. Як ще краще можна описати його еміграційний етап життя, зокрема в таборах Ді-пі, де всі можливі уряди, партії, організації чубилися між собою й намагалися втягнути в ті міжусобиці Самчука. Йому дипломатично вдавалося уникнути критичних конфліктів, але разом з тим Улас митець вмів згуртувати навколо себе людей і повести їх за обраним курсом. Шкода, що свого часу, не всі цей маршрут розгледіли через свою короткозорість.

Олександр ПОДВИШЕННИЙ