Пам’ятник “Синам і дочкам Дерманя, які загинули за волю України” розміщений на середині майдану перед Дерманським ліцеєм. Основним елементом цього пам’ятника є постамент, висотою 3 метри, який складається з паралелепіпедо-подібного блоку.
На верхній частині постаменту розташований “позолочений” (пофарбований золотистою акриловою фарбою) стилізований тризуб, центральна частина якого має вигляд полум’я. Під тризубом розташований рельєф лаврового вінка зі стрічкою.
Посередині постаменту вміщена базальтова плита з епітафією: “І світло памяті далеких предків не згасне в душах майбутніх поколінь”. Постамент також оздоблений рельєфною бетонною штукатуркою.
Під постаментом, на відстані 30 см від постаменту, розташований базальтовий камінь у вигляді полум’я, на якому розміщена епітафія: “Вічна Пам’ять і Слава Героїчним Синам і дочкам Дерманя, які загинули за волю України”.
По обидва боки алеї, що веде до стелі, розміщені базальтові плити з іменами жителів Дерманя, які загинули під час Другої світової війни. Загалом, налічується 10 базальтових плит, які знаходяться на бетонній основі під кутом 5 градусів нахилу до алеї.
Пам’ятник “Синам і дочкам Дерманя, які загинули за волю України” розташований на середині майдану перед Дерманським ліцеєм. Алея, яка веде до постаменту, мощена бетонною бруківкою та межує з бетонним бортовим каменем. Орієнтація алеї північно-західна. Майданчик під постаментом викладений бетонними плитами із шліфованою гранітною крихтою. Насадження в цьому об’єкті включає газонну траву, самшит і чорнобривці, які додають природний і красивий елемент до цього місця вшанування.
Всі ці складові створюють маленьку архітектурну композицію, яка надає пам’ятнику офіційний вигляд, підкреслюючи важливість та гідність вшанування героїв, які віддали своє життя за волю України.
Кадастровий номер 5622681800:07:001:0033 Використання – ділянка для обслуговування будівель школи. Державна власність. Окрема ділянка не виділена.
Пам’ятник встановлено у 2015 році, на 10 базальтових плитах викарбовано імена учасників націоналістичного руху опору та підпілля, які були жителями Дерманя. Меморіал є символічним увіковіченням пам’яті про борців за незалежність України проти ворожих режимів: польського у міжвоєнний період, нацистського у 1941-1944 рр. та радянського у 1939-1941 рр. і з 1944 р. Серед найбільш відомих дерманців, які зазнали репресій з боку польської влади були місцевий поет Антін Борис (звинувачений за зв’язки ОУН та розповсюдження націоналістичної літератури[1]), члени ОУН Андрій Кисіль (у 1934 р. був в’язнем Берези Картузької) та Олекса Скоропада (у 1939 р. відбував покарання в Березі Картузькій). Станом на 1935 р. у Дермані згідно відомостей польських спецслужб було 26 членів ОУН[2]. Осередок ОУН в Дермані заснував Микола Кульчицький (загинув у бою з НКВС 1944 р.), а очолював його Анатолій Турчин. 1 вересня польська влада почала масові арешти місцевої інтелігенції, що відразу спровокувало антипольське повстання у Дермані, воно було невдалим і ОУН не вдалося встановити у селі свою владу. Лідерів і учасників повстання, яким не вдалося втекти, засудила уже радянська влада у 1940-1941 рр. (також за приналежність до ОУН)[3]. У 1939-1941 рр. радянською владою було арештовано і інших учасників націоналістичного підпілля, наприклад, Євгена Кисільчука, який навіть у 1939 р. був обраний депутатом Народних Зборів Західної України від села. Після створення УПА у Дермані Другій була майстерня Кирила Парфенюка-«Комара», яка ремонтувала зброю повстанців, а також склади, на яких працювали місцеві мешканці (ліквідовано СМЕРШем). Також на хуторі Балабів (Лебедщина) біля Дерманя був Картографічний інститут УПА, який навчав картографів та готував карти (його очолював вчитель з Дерманя Іван Мартинюк – вбитий СМЕРШем у 1944 р.)[4]. У січні 1944 р. у Дермані відбулася нарада за участю керівника УПА-Південь Василя Кука («Юрко»), пропагандиста Йосипа Позичанюка («Шаблюк»), члена проводу ОУН Омеляна Лошуга («Іванів»», коменданта запілля ОУН на ПЗУЗ Ростислава Волошина («Горбенко») щодо ситуації з наближенням фронту[5], влітку лідерами крайовими керівниками ОУН та УПА біля Дерманя було створено Народно-Визвольну Революційну Організацію[6]. Поруч з Дерманем також розташована Турецька скала, яка була місцем осідку багатьох повстанців, тут же загинув і генерал-хорунжий УПА Леонід Ступницький. Після закінчення Другої світової війни дерманці в лавах УПА продовжували боротьбу з радянським режимом. Найбільш впливовими були член окружного проводу ОУН Микола Андрощук-«Вороний», керівник охоронної боївки окружного проводу Святослав Криницький-«Славко», районний провідник ОУН Григорій Довбенко-«Юрко»[7]. до середини 1950х рр радянським спецслужбам вдалося ліквідувати організоване підпілля.
[1] Живюк А. Марчук І. Від «Дерманської республіки» до «дерманської трагедії». Рівне, 2011. С. 22-23
[2] Живюк А. Марчук І. Від «Дерманської республіки» до «дерманської трагедії». Рівне, 2011. С. 28
[3] Живюк А. Марчук І. Від «Дерманської республіки» до «дерманської трагедії». Рівне, 2011. С. 31
[4] Живюк А. Марчук І. Від «Дерманської республіки» до «дерманської трагедії». Рівне, 2011. С. 43
[5] Живюк А. Марчук І. Від «Дерманської республіки» до «дерманської трагедії». Рівне, 2011. С. 75
[6] Живюк А. Марчук І. Від «Дерманської республіки» до «дерманської трагедії». Рівне, 2011. С. 79
[7] Живюк А. Марчук І. Від «Дерманської республіки» до «дерманської трагедії». Рівне, 2011. С. 107-108
