Центральним об’єктом меморіалу «Пам’ятний камінь на честь Ніла Хасевича» є масивний базальтовий камінь, висотою 2 метри. Цей камінь має східну сторону, яка є шліфованою, та на ній вигравійовано текст епітафії, що відзначає видатну особистість: «Ніл Антонович Хасевич 25.11.1905–04.03.1952 Видатний український художник-графік, борець за самостійну Україну, уродженець с. Дюксин». Під цією основною епітафією на камені розташовано гравійовану цитату Ніла Хасевича. З правого боку східної сторони шліфованого каменя розташована базальтова табличка з гравійованим портретом Ніла Хасевича, що служить для відображення його образу та визнання його досягнень. Перед цим масивним каменем розташована базальтова плита, яка може використовуватися як підмосток для покладання квітів та вшанування пам’яті Ніла Хасевича.
Пам’ятний камінь на честь Ніла Хасевича розташований на подвір’ї школи перед головним входом. Територія вокруг меморіалу рівна і відмежована базальтовим бруком, що виділяє цей об’єкт серед інших на подвір’ї. Піднімальна конструкція та підмосток для покладання квітів знаходяться на цій рівній території. Територія біля пам’ятного каменя прикрашена квітами, що надає місцю пам’яті яскравість і красу. Також на цій території висаджені туї, які можуть додавати зелені і природності місцю. Усі ці елементи спільно створюють атмосферу пам’яті та вшанування, надаючи місцу чистоту та охайність.
Кадастровий номер 5623482001:01:002:0016 Використання для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти. Окрема ділянка не виділена.
Ніл Антонович Хасевич (народився 25 листопада 1905р у с. Дюксин, загинув у с. Сухівці 4 березня 1952 р.) — український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР, лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Відомий також під псевдами «Д. Бей», «Бей-Зот», «Левко», «Рибалка», «333», «Старий», «Джміль». Народився в сім’ї псаломника, навчався в духовній семінарії, в 14 років разом із матір’ю потрапив під потяг: мати загинула, а він втратив ліву ногу[1]. У 1925 р. закінчив Рівненську гімназію, працював помічником іконописця, 1926 р. вступив на графічний факультет Варшавської академії красних мистецтв[2], де приєднався до гуртка українських митців «Спокій»[3]. Упродовж 1931–1933 рр. його роботи були представлені на виставках у Львові, Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі[4], повною мірою реалізувати себе в міжвоєнний період як художник не міг через відмову прийняти польське громадянство, хоча неодноразово був відзначений на виставках і конкурсах[5]. Після навчання повернувся на Волинь і працював у школі та бухгалтером у сільпо[6]. У 1935 р. став членом Волинського Українського об’єднання[7], приєднався до ОУН, 1949 р. увійшов у склад Української Головної Визвольної Ради[8]. З Початком Другої світової війни повернувся в рідне село де займався створенням «Просвіти»[9], з 1941 р. співпрацював із часописом «Волинь»[10], тоді ж його було обрано мировим суддею[11]. У 1943 р. приєднався до УПА[12] і долучився до підпільної роботи: керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», працював у редакції журналу «До зброї», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур, розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців[13]. Весь цей час переховувався в різних місцях. У 1943–1944 рр. керував політико-пропагандистською ланкою групи УПА-Північ[14]. Розробив ескізи Хреста заслуги і Хреста Бойової Заслуги, медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» та макет бофонів[15]. Заснував у підпіллі школу політичних графіків, у якій навчав художників із середовища націоналістичного підпілля[16]. У 1945 р. нагороджений Бойовим Хрестом Заслуги, в 1948 р. — Срібним Хрестом Заслуги, пізніше — Золотим Хрестом Заслуги[17]. У 1951 р. його підпільні гравюри стали відомі делегатам Генеральної Асамблеї ООН, відтак радянська влада поставила завдання спецслужбам припинити його діяльність. Було створено міжобласну оперативну групу на чолі з капітаном держбезпеки Б. Стекларом[18]. Після невдалих спроб вийти на Н.Хасевича, спецслужбам в одному із захоплених бункерів вдалося знайти зашифровані документи повстанців, у яких вказувалося ймовірне місце перебування художника[19]. Це був хутір біля с. Сухівці, у якому в одному з дворів була криївка. У криївці разом із Нілом Хасевичем було два його охоронці — В’ячеслав Антонюк («Матвій») й Антон Мельничук («Гнат»). 4 березня 1952 р. після оточення криївки бійцями КДБ, її було закидано гранатами, троє підпільників відразу загинули. За іншою версією повстанці застрелилися[20]. Місце поховання «Бея» невідоме.
18 жовтня 1992 р. на місці загибелі Ніла Хасевича та з нагоди 50-річчя УПА у с. Сухівці встановлено пам’ятний знак (художник Валерій Войтович)[21], того ж року в Рівному відкрито меморіальну дошку, 1995 р. у Дюксині на подвір’ї школи відкрито пам’ятник Нілу Хасевичу з нагоди його 90-річчя, 2015 року на державному рівні відзначалася 110-та річниця його народження[22], у 2016 р. на Рівненщині засновано премію в галузі образотворчого мистецтва ім. Н. Хасевича.
[1] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 96
[2] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 7
[3] Ніл Хасевич. Найживіша галузь мистецтва. Твори. Рівне, 2009 С. 4
[4] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С.105–108
[5] Єзерська І. Ніл Хасевич. Людина, яка створила візуальний образ УПА. Історична правда. URL: https://web.archive.org/web/20121230231128/http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28939/
[6] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 111
[7] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 110
[8] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 21
[9] Ніл Хасевич. Найживіша галузь мистецтва. Твори. Рівне, 2009 С. 12–15
[10] Ніл Хасевич. Найживіша галузь мистецтва. Твори. Рівне, 2009 С. 7–12
[11] Єзерська І. Ніл Хасевич. Людина, яка створила візуальний образ УПА. Історична правда. URL: https://web.archive.org/web/20121230231128/http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28939/
[12] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 116
[13] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 117–119
[14] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 122
[15] Салига П. Воля народам, воля людині: іконічні бандерівці й українська символіка в гравюрах Хасевича. Читомо. URL: https://chytomo.com/volia-narodam-volia-liudyni-ikonichni-banderivtsi-j-ukrainska-symvolika-u-hraviurakh-khasevycha/
[16] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 136
[17] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 140
[18] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 145
[19] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 153–154
[20] Іщук О. Марчук І. Життя і творчість Ніла Хасевича. Літопис УПА. Т. 10. Торонто-Львів, 2011. С. 177–179
[21] Вакулка А. Ніл Хасевич — художник-борець: «… Я б’юся різцем і долотом…» Рівне, 2005. С. 68
[22] Постанова ВРУ «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2015 році». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/184–19#Text
