Новина
“Він точно, як ніхто, заслуговує, щоб вдячні рівняни його памʼятали”, – Сергій Кондрачук про мурал Тарасу Давидюку
12:36, 28 Вересня
У Рівному тривають дискусії навколо проєкту створення муралу на стіні будинку біля ЦУМу на честь полеглого воїна, пластуна, громадського активіста, журналіста Тараса Давидюка. Нещодавно у своєму дописі в Facebook, дизайнерка Олександра Корчевська різко висловилася проти ідеї муралу. Вона називає практику створення портретних муралів військових «новомодною некроманією», стверджує, що такий мурал «зіпсує обличчя» центральної вулиці й «не має художньої цінності».
Детальніше про це: «Мурал – це некроманія»? У Рівному обговорюють увіковічнення пам’яті Тараса Давидюка
Свою позицію на підтримку родини Тараса та створення муралу висловили багато рівнян, лідерів думок та громадських активісті.
Детальніше:
- Інна Білецька про мурал Тарасу Давидюку: «Я хочу того мурала, я дивитимусь в очі загиблому колезі і дякуватиму»
- Віталій Поровчук про мурал Тарасу Давидюку: «Останнє слово у цій справі має бути за його мамою»
Також своїми роздумами поділився на Facebook і депутат Рівненської обласної ради, військовослужбовець Сергій Кондрачук:
“Начитався й я стосовно Мурала на честь Тараса Давидюка. Треба – не треба. Достойний – не достойний… І от що скажу. Звісно, у Рівному є більш круті воїни, ніж Тарас. Серед живих і мертвих.
Ті, на рахунку яких десятки убитих під.рів, купа успішних операцій і т.д…
Але є один нюанс.
Давидюк усе своє свідоме життя робив так, щоб цієї війни ніколи не сталося.
Робив, щоб в Україні не було церкви, представниці якої виходили б з іконами перед нашими хлопцями та кричали «путін ввєді войска».
Робив, щоб наші зросійщені співвітчизники розуміли необхідність вивчати та спілкуватися українською мовою, та озвірілий північний сусід не мав підстав спасати рускоязичноє насєлєніє.
Ще наприкінці першої декади двохтисячних Тарас проводив розʼяснювальну роботу, що наш шлях – НАТО та ЄС. Проводив національно-патріотичні табори для молоді, надшироку роботу щодо нашої історичної памʼяті, національної ідентичності, привʼязаності до могил героїчних предків, зокрема, вояків УПА.
Робив це тоді, коли більшості на те було начхати.
Якби його чули – цієї війни ніколи б не було.
Ніякий путін ніколи б не посмів лізти до нації, яка усім єством і переважною більшістю його ненавидить, та гуртом, не ховаючись, його військо на вила поставить.
Хотілося б, щоб у Рівному таких, як Тарас, серед його покоління була більшість. Але таких, на жаль, одиниці. Ну десятки. Та лише Тарас віддав своє життя на цій війні.
Він точно, як ніхто, заслуговує, щоб вдячні рівняни його памʼятали. Вчилися на його звитязі та пожертві.
Згадували цього велета сили та духу, вдивляючись у його зображення в самому центрі Рівного.“
Тарас Дмитрович Давидюк – пластун, журналіст, громадський діяч, педагог, військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько-української війни, котрий неймовірно любив гори й мріяв мандрувати верхів’ями Хом’яка та Свидовця, зустрічати схід сонця, кавувати з друзями та обіймати близьких.
Тарас народився 28 серпня 1986 року в Рівному. Навчався у Рівненській середній школі №28 та Національному університеті «Острозька академія». У цей час познайомився з діяльністю місцевого осередку Пласту. У 2012-у повноцінно повернувся в Рівненський Пласт, де виконував важливу наставницьку місію – був зв’язковим 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука. Виховну працю поєднував з обов’язками осередкового старшого пластунства в Рівному.
Тарас був учасником Помаранчевої революції, Революції гідності, а у 2014 році вперше став на захист України у складі добровольчого батальйону “Гарпун”. У 2020 році був співорганізатором акцій «FreeRiff» та «FreeKuzmenko». Також очолював Рівненське відділення Спілки ветеранів війни з росією, був заступником голови Координаційної ради з питань ветеранів Рівненщини.
Основи журналістики Тарас Давидюк пізнав під час праці у часописі «Волинь». У 2019 році він заснував і став головним редактором Рівненського незалежного новинного сайту «Горинь.інфо», де й працював до початку великої війни.
У різні періоди військової служби Тарас був розвідником, кулеметником і мінометником, побував у багатьох гарячих точках. Фронту віддав 5 років і 2 місяці впродовж 2014-2022 років та 1 рік і 8 місяців в часі повномасштабного вторгнення росії. Загинув 3 листопада 2023 року поблизу села Роботине, Пологівського району Запорізької області.
Читайте також:
Тарас Давидюк – на Вічній Ватрі. Спогади про воїна, пластуна, жуналіста, сина і друга
Редактор “Горинь.інфо” Тарас Давидюк: “На фронті я укріплювався у своїх ідейних переконаннях”
