Новина

Рівняни провели в останню путь Героїв Андрія Самчука та Богдана Рокицького

15:10, 08 Січня

Два Герої з Рівного віддали своє життя за незалежність України в різних куточках фронту. Один – на Миколаївщині, а інший – на Херсонщині. 

Родини двох Героїв Андрія Самчука та Богдана Рокицького місяцями жили з вірою в те, що, можливо, страшна інформація від побратимів про їх смерть не підтвердиться. Вірили, що побачать захисників у списках тих, хто в полоні, поранені…Але, не судилося…

Без значного військового досвіду Андрій та Богдан без вагань стали на захист рідної землі, коли ворог прийшов на нашу землю.

“Сьогодні ми всією громадою проводжаємо Героїв на останній спочинок. Невимовна біль стискає серце, бо втрачаємо кращих, втрачаємо тих, хто ще так багато міг зробити і так багато всього не встиг.
Через рашистів не здійснилися мрії та бажання мужніх героїв, опустіли душі рідних від втрат найдорожчих людей…”, – написав мер міста Олександр Третяк.Не пробачимо жодної смерті! Маємо боротися до нашої перемоги. Заради тих, хто віддав за це найдорожче – власне життя…Про ГЕРОЇВ

Як розповіли у Рівненській міській раді, Андрій Самчук народився у Рівному, закінчив Великоолексинську середню школу та Рівненську духовну семінарію.

“Андрій був надзвичайно доброю людиною, м’якою. Нас у батьків двоє, то всі жартували, що характерами і вдачею ніби підмінили: я – наче хлопець, а він дуже тонкий, чуттєвий, готовий віддати все заради інших. Врешті, погана людина не піде в священники…” – розповідає сестра Героя Ольга.

Та священнослужителем Андрій так і не став. Життя приготувало йому свої випробування. Спершу померли батьки, потім особисті проблеми збивали з ніг…

“Врешті у листопада 2021 року Андрій свідомо вирішив йти на контрактну службу в армію. Ми з чоловіком теж військові, можливо це його надихнуло. І знаєте, він наче заново народився. Очі горіли, він знайшов сенс життя. До того він в армії не служив. У 2014 хотів іти добровольцем, але ще був живий тато і стримав його. А тепер він насправді змінився,” – продовжує Ольга.

Повномасштабна війна застала Андрія Самчука на навчанні на Волині. Звідти вже вчорашні воїни-початківці вирушили на кордон, за тим на Житомирщині, а згодом і на Миколаївщину…

“Андрій розповідав, що не все так легко, казав відверто, що було страшно. Але потім в нього потрапила куля. На щастя, врятував бронежилет. Тоді Андрій усміхався: “Мені старші кажуть, що то була моя куля. А якщо вона мене не взяла, то тепер нічого не страшно.” Він став насправді безстрашним після того,” – пригадує сестра.

Востаннє з братом Ольга говорила 29 березня. Він збирався іти в бій, з якого вже не повернувся…

“З того часу він значився зниклим безвісти. Я розпочала пошуки, писала в інтернеті. Тоді зі мною на зв’язок вийшли хлопці, які з ним служили. Вже вони розповіли, що Андрій загинув під час мінометного обстрілу. Але хлопці відступали і не могли забрати тіла,” – розповідає сестра Героя.

Іще кілька місяців минуло, аж поки тіло нашого захисника змогли повернути. Далі – тривала процедура опізнання та очікування аналізу ДНК. На жаль, він підтвердив найгірше…37-річний солдат Андрій Самчук загинув 29 березня на Миколаївщині…Богдан Рокицький народився у Рівному. Після завершення 8 місцевої школи, навчався у “Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП” на електрика. А за тим здобув спеціальність “монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і технічних споруд, технік-електрик” у Нововолинському технічному коледжі.

По завершенню навчання працював електриком на АЗОТі. Займався спортом та удосконалювався у професії. Навіть зібрав власноруч електровелосипед, хотів і далі вчитися, розвиватися у цьому напрямі…

Та після початку повномасштабного наступу росії, не сказавши й слова рідним, добровольцем пішов у військкоматі.

“Він був упевнений, що повинен іти захищати нашу країну. Казав просто “Треба”… Нічого не розповідав про війну, намагався все тримати в собі, щоб мене не засмучувати… Така хороша дитина, слухняна, мила…” – розповідає мама Героя Ірина.

Спершу Богдан пройшов навчання, адже не мав досвіду військової служби. А за тим вирушив разом із побратимами у зону бойових дій.

“Я запитувала, де він, але Богдан нічого не говорив, не можна… Він був поранений, лікувався, а коли пройшов реабілітацію, знову повернувся на передову. Цього разу на Херсонщину… Востаннє ми говорили 6 жовтня, він навіть не сказав, що йдуть на завдання, просто “До зв’язку”… Але потім не телефонував… Лише 15 числа зателефонували і сказали, що він серед зниклих безвісти…” – пригадує страшні дні мама.

Рідні розпочали пошуки, вірили, що він живий, можливо, у полоні… Але звістки ніякої не було. Аж поки не дізналися, що знайдена могила із 13 загиблими… За підписаною курткою одного з них і зрозуміли, що це наші захисники…

“Богдан зустрічався з дівчиною, збиралися одружитися, коли з війни повернеться. Вона подарувала йому браслет і саме за цим браслетом ми і впізнали нашого хлопчика… Поїхали на упізнання, сумнівів не було – це моя дитина…” – розповідає Ірина.

27-річний солдат стрілець-снайпер Богдан Рокицький загинув 9 жовтня на Херсонщині…

Вічна і світла пам’ять нашим Захисникам!