Новина
Рівненщина в скорботі: громади провели в останню путь шістьох захисників
09:56, 17 Липня
На Рівненщині попрощалися з військовими: Миколою Столярем із Дубровиччини, Анатолієм Мойсієнком із Рокитнівської громади, Віктором Боровцем із Березнівської ТГ, Ігорем Науменком із обласного центру, Юрієм Кащиним із Острожчини та Віталієм Грушецьким із Білокриницької громади.
Микола Столяр народився 4 серпня 2001 року в селі Осова. Навчався у Осівській школі, потім у Дубровицькому професійно-технічному училищі. У 2020 році став на захист України, обравши шлях воїна та з честю виконував свій військовий обов’язок.
Солдат, оператор безпілотних літальних апаратів мінометної батареї оперативного призначення військової частини 3028 Національної гвардії України «Азов», 8 січня 2026 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Світле Покровського району Донецької області, залишившись до кінця вірним Військовій присязі та українському народові.
Микола був добрим, щирим і працьовитим хлопцем. Любив своїх рідних, особливо племінників, мріяв про мирне життя, власний будинок і щасливе майбутнє.
У скорботі залишилися мама Лідія Іванівна, брати Богдан і Сергій, сестри Наталія та Оксана, рідні, друзі й усі, хто знав і любив Героя.
Анатолій Мойсієнко народився 27 жовтня 1985 року в селі Купель. У Збройних Силах України служив інспектором прикордонної служби 2 категорії – навідником-оператором 11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Загинув 12 липня 2026 року у Харківській області під час виконання бойового завдання.
Віктор Андрійович Боровець народився 09 жовтня 1976 року у селі Яцьковичі. Тут пройшли його дитинство і юність, тут він навчався у місцевій школі. Після строкової військової служби повернувся до рідного села, де створив сім’ю, працював, виховував дітей і будував своє життя.
Рідні, друзі та знайомі пам’ятають Віктора як щиру, доброзичливу та працьовиту людину. Він любив риболовлю, цінував час, проведений із близькими, легко знаходив спільну мову з людьми й завжди був готовий допомогти.
У лютому 2024 року Віктор став на захист України. Служив сержантом, командиром бойової машини — командиром механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти. Побратими знали його за позивним «Бурик». Загинув 26 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Ігор Науменко народився 2 листопада 1974 року в Києві. Навчався у тамтешній школі, а згодом працював на фірмі «Тенти плюс», яка займається виробництвом каркасно-тентових конструкцій.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік переїхав до Рівного. У листопаді 2024 року Ігоря Науменка мобілізували до лав Збройних сил України.є
«Він був готовий до того, що піде захищати Батьківщину. Це була хороша людина – на нього завжди можна було покластися. Ігор умів підтримати у найважчі моменти, був щирим, добрим і ніколи не відмовляв у допомозі. В дитинстві займався футболом у школі київського «Динамо». Ходив до одного класу разом з легендарним воротарем Олександром Шовковським», – розповів брат Захисника.
На жаль, 50-річний солдат Ігор Науменко загинув 18 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїн вважався зниклим безвісти – лише зараз його тіло ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися донька, двоє онуків, батько та брат.
Кащин Юрій Васильович народився 4 травня 1978 року в селі Вельбівне Острозького району. Навчався у Вельбівненській загальноосвітній школі, а згодом здобув професію водія-тракториста в Оженинському навчальному закладі.
У 1996 році був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України. Після її завершення працював у будівельній сфері як в Україні, так і за кордоном. Деякий час проживав у Хмельницькому, а згодом разом із дружиною Наталією Михайлівною оселився у рідному селі Вельбівне.
Юрій Васильович був люблячим чоловіком, добрим сім’янином і турботливим сином. Завжди підтримував своїх батьків, брата, сестру та племінників, цінував родинні стосунки й був надійною опорою для своїх близьких. Його знали як чесну, порядну й працьовиту людину, яка не мирилася з несправедливістю, завжди була готова прийти на допомогу та залишалася вірною своїм життєвим принципам.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії Юрій Васильович без вагань став на захист України. Вірний військовій присязі, він мужньо виконував свій військовий обов’язок, захищаючи рідну землю, свободу та майбутнє українського народу. За сумлінну службу був відзначений медаллю «За відвагу» та нагрудним знаком «Ветеран війни».
Відданий військовій присязі на вірність Українському народові, Юрій Васильович до останнього подиху виконував свій військовий обов’язок. 7 липня 2026 року він помер у районі населеного пункту Веселянка Запорізького району Запорізької області.
Солдат Грушецький Віталій Анатолійович народився 26 червня 1974 року в селі Терешки Хмельницької області. У 1988 році разом із сім’єю переїхав до села Біла Криниця. Після закінчення школи навчався у Рівненському текстильному технікумі (нині — Рівненський економіко-технологічний фаховий коледж Національного університету водного господарства та природокористування). Працював у ШЕУ міста Рівного.
22 січня 2023 року Віталій добровільно став до лав Збройних Сил України, обравши шлях захисника Батьківщини у штурмових військах. У січні 2025 року продовжив службу у військовій частині А4728, що дислокується в Чернігівській області.
Низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять та слава захисникам України.
