Новина
Рівненщина в скорботі: громади провели в останню путь чотирьох Захисників
09:55, 07 Липня
На Рівненщині попрощалися із захисниками України – Андрієм Баглаєм із Здолбунова, Миколою Піліпакою із Березнівської громади, Володимиром Герасимчуком із Сарненщини, Сергієм Овсяніком із Вараської громади.
Андрій Баглай народився 21 лютого 1994 року в Запоріжжі. Там закінчив школу та коледж автомобільного транспорту. У 2014 році переїхав до Здолбунова, працював на підприємстві у Квасилові.
У вересні 2024 року був призваний до лав ЗСУ. Підготовку проходив на Рівненському полігоні, а далі — Донецький напрямок, Краматорськ, Бахмут, де точилися важкі бої. Служив гранатометником у 33-тій окремій механізованій бригаді.
Мав позивний «Веселий» — і це про нього все говорить. Скромний, спокійний, порядний — завжди готовий допомогти, нічого не вимагаючи натомість. Великою його пристрастю був велосипед.
19 травня 2025 року мама Андрія отримала сповіщення, що її син зник безвісти. Та ДНК-експертиза підтвердила: Андрій Баглай загинув 7 травня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Дружба Бахмутського району на Донеччині. Йому назавжди 31 рік.
Микола Піліпака народився 27 травня 1988 року в селі Лінчин. Базову середню освіту здобув у місцевій школі, а повну — у Балашівському НВК. У мирному житті працював на місцевих деревообробних підприємствах та на будівництві. Був працьовитою, відповідальною людиною, яка не боялася жодної роботи.
Найбільшою цінністю для Миколи була родина. Він любив проводити час із близькими, цінував щирість, чесність і справедливість, ніколи не залишався байдужим до чужих труднощів. Найдорожчою для нього була донечка Лілія, якій він віддавав усе своє тепло й любов. Саме таким — добрим, щирим, надійним і відданим своїм рідним — він назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав.
Солдат самохідного артилерійського взводу самохідного артилерійського дивізіону захищав Україну з жовтня 2025 року. Загинув 24 червня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.
У Миколи залишилися донька Лілія, батько Володимир Миколайович, сестра Оксана, а також брати Олександр і Богдан.
Володимир Герасимчук народився і проживав у селі Тріскині Сарненської громади. Після закінчення школи Володимир навчався у ВПУ №22, де здобув робітничий фах. Він був надзвичайно щирим, добрим і цілеспрямованим юнаком. Як і кожен у його віці, мав свої захоплення: щиро любив мотоцикли, захоплювався риболовлею, любив проводити час у тиші лісу, збираючи гриби. Зовсім нещодавно Володимир одружився — пара будувала плани, мріяла про затишне, щасливе сімейне життя та світле майбутнє.
У листопаді 2023 року підписав контракт і став до лав легендарної 3-ї окремої штурмової бригади.
Служив оператором безпілотних авіаційних комплексів із позивним «Фантом». За мужність, самовідданість та вірність Україні був нагороджений почесними відзнаками Міністерства оборони України — «Хрест доблесті» та «Захиснику України».
20 червня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині життя відважного Воїна обірвалося.
У страшному, невимовному горі залишилися мати Віра Олександрівна, батько Павло Тимофійович, три брати (серед яких рідний брат Олексій, також захищає Україну), п’ятеро сестер, молода дружина Наталія, уся велика родина, друзі, побратими та односельчани.
Сергій Овсянік народився у селі Мульчиці, де навчався у місцевій школі. У 2002 році проходив строкову військову службу. Згодом створив сім’ю та переїхав до Вараша. Із 2021 року працював арматурником у ТОВ «Західелектромонтаж».
14 серпня 2025 року став на захист України, долучившись до лав Збройних Сил України. Служив водієм взводу навчально-бойового озброєння та техніки роти навчально-бойового озброєння та техніки батальйону навчально-бойового озброєння та техніки військової частини А3211.
На жаль, чоловік помер 3 липня. Сергію Овсяніку був 41 рік. У нього залишилися дружина, троє дітей, рідні та близькі. Воїна поховали з військовими почестями на кладовищі у рідному селі Мульчиці.
Світла пам’ять Захисникам України. Щирі співчуття рідним і близьким.
