Новина
Рівненщина в скорботі: громади попрощалися з дев’ятьма Захисниками України
09:55, 13 Травня
На Рівненщині попрощалися з захисниками – Олександром Чудіком із Дубровицької громади, Ярославом Русіним з Володимиреччини, Анатолієм Максимчуком із Зарічненщини, Віталієм Семигутою з Малолюбашанської ТГ, Олександром Вознюком та Олександром Лютко з Рівного, Романом Савельєвим з Млинівщини, Петром Козачуком зі Смизької громади, Ігорем Глушаном з Повчанської ТГ.
Олександр Чудік народився 1991 року. Чоловік родом із села Лютинськ, що на Дубровиччині. У лавах ЗСУ Олександр служив стрільцем-снайпером. 6 січня 2025 року військовий загинув від ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Руське Порічне в курській області. Лише цьогоріч у травні підтвердили загибель військовослужбовця.
Ярослав Русін, 1970 року народження, проживав у селі Зелене Володимирецької громади. Чоловік проходив військову службу на посаді оператора-дизеліста польової лазні взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону 160-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воїн загинув, захищаючи кордони рідної країни.
Анатолій Максимчук народився 1 січня 1974 року. У важкий для країни час він став на захист Батьківщини, служив старшим стрільцем-вогнеметником 1-го механізованого відділення 1-го механізованого батальйону військової частини А5003. 5 травня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Осикове Донецької області серце воїна зупинилося.
Віталій Семигута народився 3 вересня 1976 року. У вересні 2024 року він свідомо обрав шлях захисника, підписавши контракт зі Збройними Силами України. Службу проходив на посаді стрільця групи загону військової частини А0656. На жаль, життя воїна обірвалося 2 квітня 2026 року в Київській обласній клінічній лікарні.
Олександр Вознюк народився 1 березня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув фах тракториста-машиніста у Сарненському професійно-технічному училищі.
Після навчання працював водієм автобуса. Навесні 2025 року Олександра Вознюка мобілізували до лав Збройних сил України.
«Він швидко адаптувався до служби, і його великий водійський досвід став у нагоді. Після навчання на полігоні перебував на Запорізькому напрямку – був водієм штурмового батальйону “Да Вінчі”. Це була людина, яка завжди намагалася всім допомогти, мала багато друзів. У вільний час любив проводити час на природі, біля водойм, їздити в село», – розповіла донька Захисника.
На жаль, 49-річний військовослужбовець Олександр Вознюк загинув 3 травня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області. У Захисника залишилися дружина, двоє дітей та мама.
Олександр Лютко народився 20 серпня 1992 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №11 та професійно-технічному училищі №10. У липні 2024 року Олександра Лютка мобілізували до лав Національної гвардії України.
«Серед побратимів і командування Олександр користувався великою повагою та авторитетом – його цінували за відданість, силу духу й людяність. Він безмежно любив свою маму, завжди був надійною опорою для рідних і друзів, підтримував їх та допомагав. У мирному житті захоплювався риболовлею та мотоциклами», – розповіла сестра Захисника.
На жаль, 32-річний солдат Олександр Лютко загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та повернути рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися батьки та сестра.
Роман Савельєв народився 31 січня 1996 році в селі Перевередів Млинівської громади. Молодший сержант, командир міномета мінометного взводу мінометної батареї, Роман з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Мужньо виконував військовий обов’язок, боронячи рідну землю від російського агресора. Вірний військовій присязі та українському народові, воїн загинув 24 квітня 2026 року на Сумському напрямку. Йому назавжди 30.
Петро Козачук народився 28 червня 1972 року та проживав у селищі Смига. Військовослужбовець служив в Збройних Силах України та мав звання головного сержанта. Свій останній бій захисник прийняв 30 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Харківської області.
Ігор Глушан народився 11 вересня 1989 року в селі Пирятин Повчанської громади. У вересні 2024 року чоловік був мобілізований до лав ЗСУ та проходив службу у складі 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. 15 листопада 2024 року боєць зник безвісти у курській області. Тільки згодом виявилося, що 1 травня 2026 року захисник загинув, виконуючи військовий обов’язок.
Щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять захисникам.
