Новина
Рівненщина провела в останню путь трьох Захисників – Валерія Миронова, Миколу Усенка та Сергія Карука
09:45, 18 Квітня
На Рівненщині в останню земну дорогу провели захисників України – Валерія Миронова із Костопільської громади, Миколу Усенка із Рівного та Сергія Карука із Шпанівської ТГ.
Микола Усенко народився 23 лютого 1993 року в Керчі. Після закінчення школи переїхав до Рівного.
Працював на будівництві, виконував ремонтні роботи. Також був шліфувальником на станції технічного обслуговування автомобілів. Навесні 2024 року Микола Усенко добровольцем став на захист Батьківщини.
«У нього було складне дитинство – він виріс у неблагополучній родині. Миколу змотивували історії товариша, який раніше пішов на війну і багато розповідав про службу. Він теж загорівся бажанням бути корисним Україні та захищати її. Микола був надійним другом, завжди готовим допомогти й підтримати. Під час перебування на передовій отримав поранення, але повернувся до побратимів», – розповіла колишня дружина Захисника.
На жаль, 33-річний солдат Микола Усенко загинув 7 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання в Дніпропетровській області.
Родичі Миколи проживають на території Росії, а його рідний брат воює на боці РФ. Із найближчих у Захисника залишилася лише колишня дружина.
Валерій Миронов народився 4 вересня 1970 року у Жалині на Костопільщині. Закінчив місцеву школу, здобув фах за кількома робітничими спеціальностями. Одружився, народилося двійко дітей. Удвох з дружиною їздили за кордон на заробітки, працювали на сільгоспроботах, потім на заводі у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік наполіг на тому, що треба негайно повертатися з Польщі додому, адже там залишилася їхня донька, яку він не міг залишити саму. У перші дні березня 2022-го Валерій Миронов став до лав ЗСУ.
«Мій чоловік сказав, що не буде ховатися чи уникати служби, інакше ворога ніхто не зупинить. І пішов», – розповіла дружина Оксана.
Чоловіка зарахували механіком-кулеметником взводу у 251-му окремому батальйоні. Служив на Чернігівщині, на Харківщині. Згодом Валерій Миронов став навідником відділення механізованого батальйону 21-ї окремої механізованої бригади. Улітку 2024-го приїздив у відпустку додому, допомагав зробити ремонт у будинку. Невдовзі після повернення з відпустки його підрозділ перекинули на Курщину.
«Кожного разу перед заходом на позицію чоловік дзвонив, повідомляв, де він, ми спілкувалися. Востаннє він зателефонував уранці 21 грудня 2024 року, сказав, що за кілька годин має з побратимами заходити на позицію. Це був останній його дзвінок. 31 грудня нам принесли сповіщення, що солдат Валерій Миронов зник безвісти у Суджанському районі на Курщині», – розповіла також Оксана Миронова.
Згодом дружина розшукала двох побратимів, з якими Валерій виходив на позицію. Вони розповіли, що у ніч проти 22 грудня потрапили під ворожий вогонь, дістали поранення, але вижили і повернулися. Що сталося з Валерієм, побратими не бачили.
«Я не вірила, не хотіла вірити, що Валерій загинув. Ми завжди були разом і все робили разом. Навіть коли слідча з Полтави зателефонувала й повідомила про збіг ДНК-профілю, я мала надію, що на упізнанні тіла виявиться, що це не він. Проте за ДНК, за всіма ознаками і навіть за речами, які були при ньому… Мені дуже важко це усвідомлювати, але це він, мій чоловік», – каже Оксана Миронова.
У захисника залишилися дружина, двоє дітей, мама, сестра і брат, який також є військовослужбовцем.
Сергій Карук народився 9 вересня 1975 року в селі Великий Олексин. Навчався у Шпанівський загальноосвітній школі, яку закінчив у 1990 році. Після завершення шкільного навчання вступив до Рівненського сільськогосподарського технікуму, де здобув будівельну освіту.
Після закінчення технікуму був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України, яку проходив у військах протиповітряної оборони. Відслуживши два роки, повернувся до цивільного життя.
Після демобілізації працював майстром на будівництві спиртзаводу «ШЕЗХЕ». Згодом змінив місце роботи та працював у приватній охоронній фірмі. Пізніше тривалий час — понад 15 років — працював у Рівненській колійно-машинній станції за професією машиніста залізнично-будівельних машин 5 розряду.
Сергій був одружений, має доньку, якій нині 25 років.
Сергій Карук загинув 14 березня 2026 року у Харківській області вірний військовій присязі та українському народові, мужньо виконуючи військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність під час здійснення заходів необхідних для забезпечення оборони України.
Низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять та слава захисникам.
