Новина
Рівненщина попрощалася з шістьма захисниками
10:17, 04 Липня
На Рівненщині провели в останню земну дорогу захисників України – Андрія Зайцева із Рокитнівщини, Дмитра Приходька з Березного, Юрія Герука з Гощанської ТГ, Андрія Рубанова та Олександра Желтова з Рівненської громади та Сергія Сидорука зі Здолбунівщини.
Андрій Зайцев народився 1975 року. Будучи вимушеним переселенцем з Донецької області, чоловік знайшов прихисток у Рокитнівській громаді. 2 лютого цього року воїн приєднався до лав Збройних Сил України. На фроні служив кулеметником. На жаль, 27 червня 2026 року захисник загинув у ході ведення бойових дій у Сумській області.
Дмитро Приходько народився 21 вересня 1988 року в місті Березне. Навчався у Березнівській загальноосвітній школі №2. Своє життя він присвятив медицині. Після здобуття освіти працював лікарем-анестезіологом у Березнівській лікарні, де заслужив повагу колег і пацієнтів завдяки високому професіоналізму, відповідальності та людяності.
Уперше на захист України Дмитро став ще у 2015 році, коли був призваний до Луцького прикордонного загону. Брав безпосередню участь в АТО/ООС. Згодом, під час повномасштабного вторгнення, він знову без вагань став до строю. Повернувся туди, де найбільше потребували його знань, досвіду та вмінь. Із липня 2024 року старший лейтенант Дмитро Приходько проходив службу лікарем медичної служби 127-ї окремої важкої механізованої бригади. Нещодавно Дмитро прибув до рідного міста у довгоочікувану відпустку. На жаль, 01 липня 2026 року його життя раптово обірвалося.
Юрій Олексійович Герук народився 6 травня 1978 року в селі Матіївка у родині Євгенії та Олексія Геруків. Зростав у великій і дружній родині разом із сестрою та п’ятьма братами.
Після закінчення Матіївської загальноосвітньої школи пройшов строкову військову службу. Саме тоді загартувалися його дисциплінованість та відповідальність – риси, які супроводжували його все життя.
Повернувшись додому, працював на різних роботах, переважно будівельником. Багато часу приділяв домашньому господарству, допомагав матері, ніколи не цурався праці.
Найріднішим місцем для нього залишалося рідне село, яке він щиро любив, як і його мальовничу природу. Юрій був сміливою, працьовитою, доброю та щирою людиною. Захоплювався риболовлею, а ще дуже любив готувати. Як згадує його сестра Наталія, він мав справжній хист до кулінарії — усе, за що брався, виходило надзвичайно смачним.
У лютому 2025 року Юрій став на захист України. Проходив службу у складі 117-ї окремої важкої механізованої бригади на посаді стрільця — помічника гранатометника 1 механізованого відділення. Разом із побратимами виконував бойові завдання на передовій, зокрема в найгарячіших точках Донеччини. Старший сержант Юрій Герук сумлінно виконував військовий обов’язок, чітко дотримувався наказів командирів, завжди підтримував своїх побратимів і користувався заслуженою повагою серед військовослужбовців.
Із 23 травня 2025 року Юрій вважався зниклим безвісти. Старший сержант Юрій Герук загинув під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій у Краматорському районі Донецької області. Юрію Геруку назавжди 47 років.
Андрій Рубанов народився 19 липня 1970 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №12, а згодом здобув фах механіка у професійно-технічному училищі №38.
Після строкової служби в армії працював монтажником телекомунікацій на будівництві нових мікрорайонів Рівного, а згодом – листоношею. На початку повномасштабного вторгнення Андрій Рубанов одним із перших добровільно став на захист Батьківщини.
«Йому було непросто, оскільки давався взнаки поважний вік. Під час служби Андрій побував на багатьох напрямках, виконував бойові завдання в різних частинах країни та за її межами. Це була дуже спокійна та врівноважена людина – він ніколи не нервував. У молоді роки захоплювався футболом. Дуже любив географію, мав багато різних мап з країнами світу, знав майже всі столиці», – розповів брат Захисника.
На жаль, 54-річний сержант Андрій Рубанов загинув 23 січня 2025 року під час виконання бойового завдання у курській області на території держави-агресора. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували та передали рідним для гідного поховання.
Із найрідніших у Захисника залишився лише брат.
Олександр Желтов народився 8 липня 1977 року в Житомирі. Навчався у тамтешній школі, а згодом вступив до Харківського військового університету. У 2013 році заочно закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського.
Все своє свідоме життя Олександр Желтов присвятив службі у Збройних силах України. Був учасником антитерористичної операції, а на початку повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини.
«Служба для нього завжди була на першому місці. Навіть коли він хворів чи був у відпустці, постійно вирішував якісь службові питання. Завжди допомагав усім, хто до нього звертався. Багато уваги приділяв своїй сім’ї: був дуже хорошим батьком, забезпечував дітей усім необхідним. Служба, друзі та родина – це було все його життя і головне захоплення», – розповіла дружина Захисника.
На жаль, 48-річний полковник Олександр Желтов помер 30 червня 2026 року у Донецькій області.
У Захисника залишилися дружина та п’ятеро дітей.
Прощання з Андрієм Рубановим та Олександром Желтовим відбудеться у п’ятницю, 3 липня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Поховають військовослужбовців на Алеї Героїв кладовища «Нове» в Рівному.
Сергій Сидорук народився 1 лютого 1993 року у Здолбунові, згодом сім’я переїхала до села Новомильськ. Навчався у Новомильській школі, а після її закінчення — у Здолбунівському залізничному училищі, здобув спеціальність муляра-штукатура та зварювальника.
У березні 2023 року Сергій був призваний до лав Збройних сил України. Військову підготовку проходив у Великобританії, служив у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
У травні 2023 року родина отримала повідомлення, що Сергій зник безвісти. Понад три роки рідні трималися за надію. 13 березня 2026 року офіційно підтверджено, що Сидорук Сергій Вікторович загинув 20 травня 2023 року на Донеччині. Йому назавжди 30 років.
Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна шана і пам’ять захисникам України!
