Новина
Про службу в АТО розповів рекрутер Вараського ТЦК та СП
16:22, 05 Квітня
Андрій, на псевдо БОС, – сержант відділу рекрутингу Першого відділу Вараського РТЦК та СП добровільно став військовослужбовцем ЗСУ восени 2016 року.
Історію військового опублікували у Рівненському обласному ТЦК та СП.
На той час мав трьох неповнолітніх дітей і спокійно міг «відсидітися» під цим приводом. Та ховатися і прикриватися дитячими спинами не став, пішов до військкомату у Володимирці. Каже, що навіть при прийнятті «на роботу» у ЗСУ, при укладанні контракту, працівники військкомату наголошували: «Ти ж можеш не йти! У тебе є підстава – діти»! Але його рішення було зважене і обдумане.
До того працював 16 років керівником сільського закладу культури. Тож у свої 41 пішов виконувати військовий обовʼязок – обовʼязок кожного українця у час військового конфлікту, тоді АТО.
«А що стало мотивацією чи стимулом?» – питають у Андрія.
«У червні 2015 року при першому обстрілі Марʼїнки загинув мій земляк і друг Володимир Шеляг «Фізрук» з Хиноч. Це була перша бойова втрата у Вараському районі. Це був для всіх великий стрес, адже всі вдома знали, що він служить. Він казав, що – на полігоні, аби не нервувати стареньку маму і родину. Тоді й зʼявилось розуміння обовʼязку. Моїх дітей хто має захищати? Я зобовʼязаний дбати за їх майбутнє», – розказує Андрій.
«Відрядження» до зони АТО тієї осені разом з 14-кою стало першим бойовим випробуванням після «строкової» ще у 90-х. Станиця Луганська для нього і ще двох володимирчан – Олександра і Віктора Шершнів стала бойовим хрещенням разом з побратимами.
«Що в АТО було найважливішим?»
«Толковий командир і побратими, які не підведуть. Коли повернулись з «відрядження» у 2017 році, через рік, з тих пір з усією ротою підтримуємо звʼязки. Пишаюсь тим, що служив під командуванням Сергія Токарчука «Козака», з Миколою Сенькевичем «Балу», а ми казали «Сєня». Хлопці загинули за ці два роки. Зараз служать багато з нашої роти, – тоді вони були фактично дітлахами ще. Багато з наших було поранено, хтось був в полоні – війна справжня, не кіношна.
А ще важливо, щоб родина розуміла і підтримувала. От мені моя сімʼя навіть домашню паску і яйця з фарбами висилали у 2017 році, якраз так, щоб у суботу перед Великоднем ми їх пофарбували, а в неділю з великодніми гостинцями і молитвою розговілись. І то все під звіт! Мусили виконувати команду Василівни і дітей! – усміхається згадкам, – Потім нам привезли багато пасочок, але хлопці сказали, що мої найсмачніші», – ділиться споминами Андрій.
У 2016 році отримав президентську нагороду «За участь в Антитерористичній операції», в 2017 році – подяку від Міністра оборони Полторака.
Пройшов курси рекрутингу в «Сухопутці».
Сьогодні Андрій Босик має авторитет рекрутера – всі, хто через нього йшов у ЗСУ, досі з ним спілкуються, питають порад.
«А який меседж передаси українцям?» – питають на завершення розмови.
«Боляче чути звинувачення в адресу «ТЦК-шників» – а чи знаєте ви тих людей і що вони пройшли?
Поранення, контузії, є у нас хлопці з протезами. Багато з людей вірять у Бога і Перемогу. Але Богу йдуть молитись до храму, а віра в Перемогу має підкріплюватися виконанням військового обовʼязку і усілякою підтримкою ЗСУ. Втомились за два роки війни? Але ж вона триває вже десять років! Ставайте поряд в лави Української армії, щоб не стати під дулом російського автомата у їхню армію – там не питають згоди, гребуть всіх на фарш! Не чекайте Перемоги, творіть її своїми руками».
