Новина
На щиті: Рівненщина провела в останню путь п’ятьох військових
10:13, 16 Січня
На Рівненщині попрощались із захисниками – Євгенієм Мовчуном із Зарічненської громади, Петром Дячком із Сарненщини, Олександром Грицюком із Млинова, Сергієм Сверщуком із Костопільщини, Миколою Селепиною з Клеванської ТГ.
Євгеній Мовчун народився 19 січня 1985 року в Зарічному. Життя захисника обірвалося 7 січня 2026 року у клінічній лікарні «Феофанія» м. Київ. Причиною смерті стали важкі поранення, отримані під час виконання бойового завдання із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Євгеній Мовчун став до лав Збройних Сил України добровільно ще у 2022 році, з перших місяців повномасштабного вторгнення. Його бойовий шлях був позначений надзвичайною стійкістю. У серпні 2024 року, під час ворожого обстрілу та влучання у бліндаж, Євгеній виявився єдиним серед свого підрозділу, кому вдалося вижити. Попри надважкий стан він виявив незламну волю до життя: переніс десятки складних операцій, проходив тривале лікування та реабілітацію як в Україні, так і в закордонних клініках. Весь цей час лікарі та рідні боролися за його одужання, проте серце воїна не витримало наслідків тяжких травм.
Петро Дячок проживав у Сарнах. Петро був щирим, відкритим і справжнім. Його мирне життя було наповнене рухом, планами та турботою про близьких. Після закінчення Сарненської гімназії він навчався у Київському транспортному університеті. Любив спорт — займався боротьбою, грав у баскетбол, цінував активний спосіб життя. Захоплювався мотоциклами, працював і завжди прагнув підтримати свою родину.
Найбільшою цінністю для Петра була сім’я. Він із особливою турботою ставився до двох молодших братів, батьків та племінників, яких щиро любив і оберігав. Для рідних він був прикладом, опорою та надійним старшим братом. Його любов і повага до батьків були безмежними — саме заради них, заради родини та майбутнього України він зробив свій свідомий вибір.
У липні 2022 року Петро став на захист Батьківщини. Проходив службу у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади — підрозділу, який виконує найскладніші бойові завдання на передовій. Позивний — «Грифон». Кулеметник десантно-штурмового взводу.
Вірний військовій присязі та побратимам, Петро мужньо прийняв свій останній бій. 21 лютого 2024 року в Бахмутському районі Донецької області він загинув, віддавши життя за свободу й незалежність України.
Йому було лише 24.
Олександр Грицюк народився у 1974 році та проживав у селищі Млинів. Солдат, інспектор прикордонної служби прикордонного загону, мужньо виконав військовий обов’язок із захисту Батьківщини, її свободи і незалежності, загинув 07 січня 2026 року на Чернігівському напрямку під час ведення бойових дій з підрозділами держави-агресора російської федерації.
Сергій Сверщук народився 23 вересня 1978 року в Костополі. Навчався у школі №3, після школи працював у тодішньому Костопільському домобудівному комбінаті столяром у спецбригаді. Пройшов строкову службу в армії, коли повернувся, працював здебільшого на будівництві.
У 2014 році Сергій підписав контракт із ЗСУ й відслужив 5 років, додому повернувся у 2020-му. Мав бойові поранення, у результаті отримав інвалідність. З початком повномасштабного вторгнення воїн одразу став на захист країни, був мобілізований 26 лютого 2022 року.
Служив у бригаді територіальної оборони, зі своїм підрозділом пройшов довгий бойовий шлях: Донецький, Луганський, Харківський, Запорізький напрямки фронту. За службу отримав більше п’ятнадцяти нагород та відзнак.
9 серпня 2024 року головний сержант – командир розвідувального відділення розвідувального взводу Сергій Сверщук загинув на бойовому завданні у Куп’янському районі Харківської області.
«Мій син загинув на очах у трьох побратимів, які пішли з ним на завдання. Про це мені повідомив замкомандира, який також був тоді з Сергієм і став очевидцем його смерті. На жаль, одразу вивезти тіло не було змоги, мій син вважався зниклим безвісти», – розповіла мама захисника Любов Сверщук.
Тіло було повернене в Україну по репатріації. 8 січня 2026 року тіло Сергія Сверщука було ідентифіковане та опізнане, його визнано загиблим. У нього залишилися мама, син та сестра.
Микола Селепина народився у 1982 році та проживав у селищі Клевань, де кожен знав його як добру та працьовиту людину. Навчався у Клеванському ліцеї №1. Згодом здобув професію слюсаря-ремонтника у Клеванському професійному ліцеї. Його пам’ятають як вірного друга, дбайливого сина та чоловіка, людину слова та честі.
Микола Селипина був справжнім патріотом, який став на захист нашої держави. Служив у мінометному розрахунку.
Довгий час воїн вважався зниклим безвісти. Життя Героя обірвалося 19 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на теренах Покровського району Донецької області.
Щирі співчуття рідним і близьким.
Вічна та світла пам’ять захисникам України.
