Новина
Іменем останнього командувача УПА найменувано 190-й навчальний центр Сил безпілотних систем
17:19, 31 Січня
Президент України Володимир Зеленський надав почесне найменування 190-му навчальному центру Сил безпілотних систем Збройних сил України – “імені генерал-хорунжого Василя Кука”. Інформує Новинарня.
Відповідний указ №85/2026 оприлюднили на сайті президента.
“З метою відновлення історичних традицій національного війська, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань під час захисту територіальної цілісності та незалежності України, постановляю присвоїти 190-му навчальному центру Сил безпілотних систем Збройних сил України почесне найменування “імені генерал-хорунжого Василя Кука” та надалі іменувати його – 190-й навчальний центр імені генерал-хорунжого Василя Кука Сил безпілотних систем Збройних сил України”, — йдеться в указі.
Довідка
Останній командувач Української повстанської армії Василь Кук народився 11 січня 1913 року в селищі Красне на Львівщині.
Батько Степан Матвійович – залізничник, мати Прасковія Федорівна — селянка. Bci діти родини Куків стали членами ОУН. Двох братів Василя – Ілярія та Ілька – згодом стратила польська влада.
За радянської влади всі з родини Куків були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.
У 1929 році Кук вступив до ОУН.
Під час студій в Люблінському католицькому університеті, де після закінчення гімназії він вивчав юриспуденцію, Кук знайомиться з Степаном Бандерою, виконує доручення крайової екзекутиви ОУН.
У 1934 році був арештований польською владою за революційну діяльність. Вийшов на волю в 1936 році й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
У травні 1937-го організував напад на польських шляхтичів — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій оунівців, Ясінські загинули від рук брата Василя – Іларія Кука. Деяких учасників цієї акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938-го у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Сам Василь Кук перейшов у підпілля.
У 1941 році він організовує і очолює Центральний штаб похідних груп ОУН у східні області України.
Навесні 1943 р-го Кук очолив УПА-Південь, в квітні 1944-го – керував найбільшим боєм УПА під Гурбами на Рівненщині.
З 1947 року був заступником Романа Шухевича в УПА, а після його загибелі у 1950 році Кука обрано головою Проводу ОУН в Україні і призначено головним командиром УПА.
За час у підпіллі мав близько 40 псевдо, найвідоміші з яких – “Медвідь” та “Леміш”.
Після низки невдалих чекістських операцій і 17 років розшуків радянським спецорганам вдалося встановити місце перебування командира. Надвечір 23 травня 1954 року в криївці в Іваницькому лісі на Львівщині спецагенти – завербовані підпільники, серед яких особистий зв’язковий, командира захопили Василя Кука з дружиною Уляною.
Органи МДБ відібрали у Куків трирічного сина Юрія та віддали його в дитячий будинок у Маріуполь (під іменем Юрій Чоботар). У 13-річному віці Юрія повернули реабілітованій сім’ї.
Василя Кука звільнили після шести років ув’язнення. Ціною умовної свободи у 1960 році став “Відкритий лист…” до керівників ОУН і “до всіх українців, що живуть за кордоном”, в якому він закликав припинити боротьбу проти радянської влади.
Однак у листопаді 1974 році в доповідній записці голова КДБ УРСР Віталій Федорчук писав першому секретареві ЦК КПУ Володимиру Щербицькому: “У процесі спостереження за Куком зафіксовано низку фактів, які дають підстави вважати, що він міг використати звільнення від кримінальної відповідальності і наступне перебування на волі для продовження антирадянської діяльності та вчинення інших злочинів…”
Після реабілітації сім’я отримала квартиру на Дарниці в Києві.
У роки незалежності Василь Кук мешкав у столиці, співпрацював із редакцією “Літопису УПА”, був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН-УПА, писав спогади, проводив лекції та виступи.
Помер 9 вересня 2007 року.
