Новина
Громади Рівненщини попрощалися з шістьма захисниками
10:04, 19 Серпня
На Рівненщині попрощалися із захисниками України: Костянтином Сербенюком із Сарн, Олександром Мельниковичем із Зарічненщини, Олександром Веркеєнком із Повчанської громади, Владиславом Мельниченком з Рівного, Михайлом Петрушиним із Острозької та Василем Олексійчуком з Мізоцької ТГ.
Владислав Мельниченко народився 21 січня 1997 року в місті Коростень. Навчався у загальноосвітній школі в селі Серби на Житомирщині, а згодом здобув професію механіка у Рівненському технічному коледжі і Національному університеті водного господарства та природокористування.
Після навчання працював на фірмі «Ямуна» у Рівному, а згодом їздив на заробітки до Києва. У червні 2024 року Владислава Мельниченка мобілізували до лав Збройних сил України.
«До війни Владислав захоплювався футболом, тренувався разом з командою «Верес». Він завжди був усміхненим, життєрадісним та щирим. Друзі та близькі згадують його як добру, відкриту людину, яка завжди знаходила потрібні слова підтримки для інших. Пройшовши військову підготовку, Владислав захищав Україну на Покровському напрямку у складі 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри», – розповіла дружина військовослужбовця.
На жаль, 27-річний солдат Владислав Мельниченко загинув 11 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та передати рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися дружина та сестра.
Костянтин Сербенюк народився 9 травня 1990 року в Сарнах. Тут минули його дитинство та юність, тут він зростав, мріяв і будував плани. Закінчив Сарненський ліцей №5, згодом здобув фах землевпорядника в Національному університеті водного господарства та природокористування, працював за спеціальністю у ПП «Земельно-кадастровий та архітектурний центр».
Близькі згадують Костянтина як надзвичайно чесну, спокійну та розважливу людину. Він мав світлу душу, умів уважно вислухати й підтримати мудрим словом. Любив художню літературу та футбол, захоплювався кулінарією, ходив по гриби, цінував дружні зустрічі, які часто відбувалися саме в його гостинній оселі. Самостійно вивчав англійську мову й мріяв подорожувати, побачити світ. А найбільше – хотів створити власну сім’ю та планував зробити пропозицію коханій дівчині.
У 2014 році Костянтин пройшов строкову службу, а в січні 2023-го, коли Україна проходила через найтяжчі випробування, без вагань став на її захист. Він вважав, що захищати рідний дім, своїх близьких і країну – його обов’язок.
Костянтин служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді командиром кулеметного взводу 36-го окремого стрілецького батальйону. За мужність, відвагу та взірцеве виконання бойових завдань був нагороджений почесною відзнакою «Срібний хрест».
Свій останній бій Воїн прийняв 6 липня 2024 року поблизу села Водяне Волноваського району на Донеччині. Він ішов у саме пекло з найвищою місією – урятувати поранених побратимів. Під час виконання цього завдання зв’язок із ним обірвався. На жаль, експертиза підтвердила найстрашніше: Костянтин загинув того ж дня, рятуючи життя інших.
Олександр Мельникович народився 28 серпня 1976 року. Проживав у селі Дібрівськ, що у Зарічненській громаді. 19 травня 2026 року чоловік був призваний на військову службу за мобілізацією. Служив стрільцем стрілецького відділення 104-ї ОБрТрО.
29 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Сумщині його життя обірвалося внаслідок ворожого удару FPV-дроном.
Олександр Веркеєнко народився 1 серпня 1984 року в селі Гнатівка Млинівського району Рівненської області. Навчався у Малосадівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Професію тракториста здобув у професійно-технічному училищі № 25 смт. Демидівка.
Після навчання Олександр працював механізатором у колгоспі «Правда». Згодом жив у Києві, де працював різноробочим. Праця була звичною частиною його життя, а здобуті навички й уміння завжди ставали у нагоді. Олександр не був одружений. У нього залишилися мати, сестра і брат.
16 січня 2026 року Олександр був призваний до лав Збройних Сил України. Служив солдатом у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.
Під час служби Олександр сумлінно виконував свої обов’язки та користувався повагою серед побратимів. Відповідально ставився до військової служби, підтримував тих, хто був поруч, і з розумінням ставився до їхніх турбот. Товариші по службі знали його як надійну, витривалу та небайдужу до інших людину.
Вірний Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконуючи військовий обов’язок, Олександр Веркеєнко загинув 12 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Романки Синельниківського району Дніпропетровської області внаслідок удару КАБ. Йому було 42 роки.
Михайло Петрушин народився 19 лютого 1978 року у селі Почапки. У 2015–2016 роках чоловік брав участь в антитерористичній операції на сході України. З початком повномасштабного вторгнення воїн знову став на захист України. Проходив військову службу на різних напрямках, виконував бойові завдання.
10 серпня 2026 року Михайло загинув у Сумській області.
Василь Олексійчук народився 19 серпня 1972 року у селі Борщівка Перша. Служив у Національній гвардії України. 7 серпня 2026 року солдат помер внаслідок погіршення стану здоров’я.
Схиляємо голови в скорботі. Співчуття рідним і близьким!
