Могила сотника УПА Нечая є меморіальним об’єктом, який розташований на кургані і вимощений із колотого базальтового каміння.
На середині кургану розміщена плита з епітафією: «Тут у квітні 1944 р. від рук більшовицьких карателів загинув і похований сотник УПА Нечай (Псевдо).
На вершині кургану розташований базальтовий волинський хрест із широкими кінцями та великою високою основою. У центрі хреста вигравіюваний герб України — тризуб, який є символом національної гідності та незалежності. Широка висока основа хреста також оздоблена гравіюванням гілки рослини, що може символізувати природну красу та життя, яке ніколи не зникає навіть після смерті. Цей меморіальний об’єкт служить як місце вшанування пам’яті сотника УПА «Нечая» та всіх героїв, які віддали свої життя в боротьбі за незалежність України. Загальна висота об’єкта — 2,5 м.
Площа меморіалу 0,005 га. Висота над рівнем моря (Балтійська система): 274.00 метрів. Могила сотника УПА «Нечая» розташована на галявині лісу, яка служить перехрестям лісових доріг. Територія ділянки є рівниною і призначена для спокійного відпочинку та вшанування пам’яті. Ліс на цій території у більшості складається зі соснових дерев, що надає місцевості особливого характеру та природної краси. Позаду могили сотника УПА «Нечая» простягається смуга мішаного лісу берега річки Замишівка. Підхід до кургану, де знаходиться могила сотника УПА «Нечая», мощений колотим базальтом.
Кадастровий номер 5622684800:03:001:0001. Використання — для ведення лісового господарства. Державна власність. Окрема ділянка не виділена.
Бій під Гурбами, який відбувся 21–25 квітня 1944 року, є найбільшим в історії УПА проти НКВС. Оточенні в Кременецьких лісах силами Внутрішніх військ НКВС повстанці, із числа різних підрозділів УПА-Північ та УПА-Південь, разом із населенням, яке прийшло їм на допомогу, налічували близько 5 тисяч, 2 батареї гармат та кілька мінометних ланок. Водночас сили НКВС складали близько 30–35 тисяч військових, у розвідувальних цілях використовували авіацію, мали бронепоїзд, полк кінноти та 15 легких танків[1]. У результаті відходу німецько-радянського фронту на західну частину Рівненщини підрозділи УПА були поділені лінією фронту та ті, які досі перебували під німецькою окупацією, і ті, які вже перебували під радянською окупацією (в окремих регіонах досі перебували радянські регулярні війська, а в інших — уже радянська адміністрація). З метою зачистки повстанців у Кременецьких лісах НКВС була спланована Кременецька військова операція, результатом якої і став бій під Гурбами. Також ймовірною причиною бою став замах повстанців на життя командувача 1-го Українського фронту М. Ватутіна 29 лютого 1944 р. біля с. Милятин, у результаті чого останній отримав поранення та 15 квітня 1944 р. помер. Сама операція розпочалася 21 квітня 1944 р., 23 квітня підрозділи південної групи УПА-Північ «Богун» під керівництвом Петра Олійника («Енея») й УПА-Південь під керівництвом Василя Кука («Леміша») були оточенні в дерманському та точевицькому лісах. Після невдалого прориву 23 квітня загону «Ясена», усвідомлюючи, що оборонного бою не вдасться уникнути, повстанці розгорнули польовий шпиталь, підготували окопи, сформували дві лінії оборони. Першу лінію складали підрозділи «Мамая», «Докса», «Яструба», «Сторчана» та підрозділи особливого призначення, до другої лінії входили загони «Довбенка», «Бувалого» та «Непитайла». 24 квітня після артпідготовки та за участю танків війська НКВС пішли в наступ, спрямувавши основні сили в напрямку села Гурби, проте впродовж дня силам повстанців вдавалося його стримувати, а вже 25 квітня було вирішено з боєм прориватися з оточення в районі села Буща[2]. Тут же повстанців зустріли сили підкріплення НКВС із танками. Упівці витіснили ворожі війська та продовжили маршрут[3]. У результаті бою з оточення зі значними втратами вийшли всі курені УПА. НКВС спалили села Груби та Антонівці і вивезли всіх мешканців. Згідно з радянськими джерелами повстанці втратили 2018 вояків, а війська НКВС — 11. І той же час українська сторона говорила про свої втрати не більше 100 осіб, а НКВС — 900[4]. У будь-якому випадку, не зважаючи на переважаючі сили, НКВС не змогли досягти поставлених цілей, а УПА продовжила боротьбу до 1950-х років.
У Гурбинському лісі на у 2005 році зусиллями місцевої влади та рівненської «Просвіти» на місці дерев’яного хреста встановлено гранітний хрест на могилі сотенного УПА «Нечая», який брав участь у бою і був тут похований у 1944 р. (не ідентифікований)[5]. На надмогильній плиті є напис: «Тут у квітні 1944 року від рук більшовицьких карателів загинув і похований сотник УПА «Нечай». Місцеві мешканці пам’ятають слова повстанської пісні про «Нечая»:
«Впав Нечай твій поранений
На гурбенських полях
Зблідло личко коханої
Кров стікає в рілля…».
У 1940-х рр. тут був висипаний курган, у наступному десятилітті радянська влада його розрівняла[6]. Могила розташована поруч із древньою сосною, по якій її і ідентифікували 1993 р. групою старшокласників і вчителів Івачківської, Копитківської та Здовбицької шкіл. На могилі був напис: «Слава Героям!
Де ходили їх ніженьки
Заростає трава.
Не жди, мила, коханого,
Бо могила німа…
Слава Україні!»[7].
[1] Марчук І. Тищенко О. ГУРБИ. КВІТЕНЬ 1944-го. Видання шосте, оновлене. Тернопіль, 2016. С. 3–5
[2] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 50–59
[3] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 60–61
[4] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 62–67
[5] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 99
[6] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 99
[7] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 89
