Могила невідомих бійців, полеглих в Гурбенському бою, розташована на пагорбі в сосновому лісі і є виразним символом вшанування героїв минулого. Металевими стовпчиками відгороджена територія, що надає цьому місцю урочистості та гідності.
В центрі цього меморіального об’єкта стоїть високий металевий хрест (5 м.). Хрест створений з широкої труби з косими зрізами на кінцях, що стилізовано під традиційний для поховань Української Повстанської Армії березовий хрест. На перехресті хреста розміщена епітафія: “Героям слава! Спіть, хлопці, спіть, про долю волю сніть…”
Цей меморіальний об’єкт служить місцем для вшанування та пам’яті загиблих бійців, чиї імена залишилися невідомими. Він символізує вічну пам’ять та вдячність за їхні жертви заради волі та незалежності України.
Могила невідомих бійців, які полегли в Гурбенському бою, розташована на вершині пагорба, що надає цьому місцю видимості і підкреслює його символічне значення. Територія вокруг могили є пласкою ділянкою, що створює спокійну та достойну атмосферу для вшанування загиблих героїв. На цій території насаджені сосни, які створюють тінь та надають місцю урочистості. Крім того, на території можна побачити красиві квіти конвалії, які можуть символізувати надію, відродження та пам’ять про загиблих. Така комбінація природного середовища та меморіального об’єкта допомагає створити гідну та відповідну атмосферу для вшанування пам’яті героїв.
Кадастровий номер 55622680800:01:002:0185
Використання – Землі лісогосподарського призначення. Державна власність. Окрема ділянка не виділена.
Бій під Гурбами, який відбувся 21-25 квітня 1944 року, є найбільшим в історії УПА проти НКВС. Оточенні у Кременецьких лісах силами Внутрішніх війська НКВС повстанці з числа різних підрозділів УПА-Північ та УПА-Південь разом з населенням, яке прийшло їм на допомогу, налічували близько 5 тисяч, 2 батареї гармат та кілька мінометних ланок. В той же час сили НКВС складали близько 30-35 тисяч військових, у розвідувальних цілях використовували авіацію, мали бронепоїзд, полк кінноти та 15 легких танків[1]. В результаті відходу німецько-радянського фронту на західну частину Рівненщини підрозділи УПА були поділені лінією фронту та ні, які досі перебували під німецькою окупацією, і ті, які уже перебували під радянською окупацією (в окремих регіонах досі перебували радянські регулярні війська, а в інших – уже радянська адміністрація). З метою зачистки повстанців у Кременецьких лісах НКВС була спланована Кременецька військова операція, результатом якої і став бій під Гурбами. Також ймовірною причиною бою став замах повстанців на життя командувача 1-го Українського фронту М. Ватутіна 29 лютого 1944 р. біля с. Милятин, в результаті чого останній отримав поранення та 15 квітня 1944 р. помер. Сама операція розпочалася 21 квітня 1944 р., 23 квітня підрозділи південної групи УПА-Північ «Богун» під керівництвом Петра Олійника («Енея») і УПА-Південь під керівництвом Василя Кука («Леміша») були оточенні у дерманському та точевицькому лісах. Після невдалого прориву 23 квітня загону «Ясена», усвідомлюючи, що оборонного бою не вдасться уникнути, повстанці розгорнули польовий шпиталь, підготували окопи, сформували дві лінії оборони. Першу лінію складали підрозділи «Мамая», «Докса», «Яструба», «Сторчана» та підрозділи особливого призначення, до другої лінії входили загони «Довбенка», «Бувалого» та «Непитайла». 24 квітня після артпідготовки та за участю танків війська НКВС пішли в наступ, спрямувавши основні сили у напрямку села Гурби, проте впродовж дня силам повстанців вдавалося його стримувати, а уже 25 квітня було вирішено з боєм прориватися з оточення у районі села Буща[2]. Тут же повстанців зустріли сили підкріплення НКВС з танками. Упівці витіснили ворожі війська та продовжили маршрут[3]. В результаті бою з оточення зі значними втратами вийшли усі курені УПА. НКВС спалили села Груби та Антонівці і вивезли усіх мешканців. Згідно радянських джерел повстанці втратили 2018 вояків, а війська НКВС – 11. І той же час українська сторона говорила про свої втрати не більше 100 осіб, а НКВС – 900[4]. В будь-якому випадку, на зважаючи на переважаючі сили, НКВС не змогли досягти поставлених цілей, а УПА продовжила боротьбу до 1950-х років.
У 2007 році поблизу урочища Гурби відкрили «Пантеон слави героїв Гурбенського бою». На місці боїв відбулось урочисте відкриття меморіалу пам’яті загиблим воякам Української Повстанської Армії та урочисте перепоховання загиблих у 1944 році. Також біля села Гурби встановлено капличку та пам’ятний хрест на честь вояків УПА. Першою комеморацією з нагоди бою під Гурбами було таборування допризовної підготовки старшокласників шкіл Здолбунівського району біля с. Гурби у 1993 р. та краєзнавчої експедиції за ініціативи Здолбунівської РДА тут же з нагоди Дня Незалежності[5]. 1994 р. в Гурбах відбулася панахида за невинно вбитими у Гурбах, 1995 р. – мітинг-реквієм за загиблими в бою. Комеморації у Гурбах за звичай проходять двічі на рік: у річницю бою (або ж на другий день Великодня) і 14 жовтня, з 2002 р. вони є масовими. З 2003 року на місці бою відбувається найбільша в Україні теренова гра «Гурби-Антонівці», яку проводить Молодіжний Націоналістичний Конгрес[6]. У 2002 р. на місці бою були знайдені решти невідомого повстанця, які того ж року урочисто перепоховали і встановили гранітну пам’ятну плиту), який тут загинув, у 2004 р. рештки ще трьох бійців (урочисто перепоховано у могилі невідомих вояків на центральному меморіалі – «Сторчановій могилі» у 2005 р. У Гурбинському лісі на у 2005 році зусиллями місцевої влади та рівненської «Просвіти» на місці дерев’яного хреста встановлено гранітний хрест на могилі сотника УПА «Нечая», який брав участь у бою і був тут похований у 1944 р. (не ідентифікований)[7]. Поруч також розташоване поховання 37 повстанців та окремо могила чотового «Волинця». У 2006 р. знову було знайдено останки загиблих воїнів та перепоховано їх. Тоді ж розпочато будівництво Пантеону Слави, спорудження колони на честь Покрови. У 2007 р. перепоховано рештки ще двох учасників бою та відкрито другу чергу Пантеону Слави з колоною Покрови за участю представників обласної і регіональної влади, ветеранів, громадськості. У 2011 р. відкрито музей-криївку, у 2012 р. розпочато будівництво храму Воскресіння Христового на території Гурбинського монастиря. Тут же у 2012 р. споруджено пам’ятник дітям, які були жертвами терору НКВС. Розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації № 514 від 18 грудня 2009 р. урочище Гурби та Пантеон Слави Героїв Гурбенського бою як пам’ятку історії взято на облік.
[1] Марчук І. Тищенко О. ГУРБИ. КВІТЕНЬ 1944-го. Видання шосте, оновлене. – Тернопіль, 2016, с. 3-5
[2] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 50-59
[3] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 60-61
[4] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 62-67
[5] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 83
[6] Марчук І. Тищенко О. ГУРБИ. КВІТЕНЬ 1944-го. Видання шосте, оновлене. Тернопіль, 2016. С. 83-84
[7] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 99
