Могила Адама Воловодика та бійців Української Повстанської Армії (УПА) знаходиться в північно-західній частині сільського цвинтаря. Вона складається з групи могил, що створені в пам’ять про героїчні подвиги, спрямовані на захист і порятунок життя інших людей у складний історичний період. Братська могила бійців УПА виготовлена з базальту та оформлена відповідно до українських традицій. Хрест волинського типу знаходиться на невеликому підніжжі та має висоту 1,2 метра. Цей хрест символізує духовність та пам’ять про померлих. На хресті та в його п’єдесталі тризуб. На гробовині, яка є базальтовою плитою, вміщена епітафія, що вшановує пам’ять семи невідомих воїнів УПА, що віддали своє життя, врятувавши мешканців сіл Великі Селища та Людвипіль від невідворотної загибелі 28 березня 1943 року. Ця епітафія висловлює вдячність нащадків врятованих селян та присвячує пам’ять героям. Поруч розташована могила Адама Воловодика, яка також відзначена металевим хрестом, а на базальтовій плиті вміщена відповідна епітафія, що вшановує пам’ять цієї окремої особи.
Висота над рівнем моря (Балтійська система): 187.00 метрів. Окрема могила Адама Воловодика та бійців Української Повстанської Армії (УПА) розташована в північно-західній частині сільського цвинтаря. Ця могила відзначається своєрідним зосередженням у цвинтарній місцині, присвяченій пам’яті тих, хто віддали своє життя за волю та незалежність України. Територія, де розміщено цю могилу, є рівниною на цвинтарі. У цьому районі також розміщені інформаційна дошка.
Територія навколо є частиною сільського цвинтаря. Окрема ділянка не виділена.
Воловодик Адам Федорович («Граб) 1916 року народження. У 1939–1941 роках працював учителем у селі Устя Людвипільського району[1]. Із липня по вересень 1941 року був командиром сотні, командиром Людвипільського куреня[2]. За планом Т. Бульби-Боровця мав брати участь у звільнені Олевська влітку 1941 року від радянських військ. Курінь «Граба» попередньо мав зібратися на залізничній станції Мочуленка, переїхати в Рокитне, отаборитися там та увійти в підпорядкування куреня поручника Омелянова. Розвідувальні й бойові функції, які покладалися на курінь «Граба» в УНРА-УПА були зумовлені тим, що він був найбільш підготовленим, вишколеним, а його вояки мали найбільший досвід. Він складався з трьохсот піхотинців, мав сотню важких кулеметів, чоту кінноти, гармату й танк Т-34[3]. Місцем дислокації куреня були польські казарми між селами Губків і Вілія в лісі над р. Случ, фактично недоступною місциною для німецьких військ. Проте через логістичні проблеми з куреня «Граба» до Рокитного змогла дістатися тільки одна сотня бійців. Пізніше, після звільнення Олевська із вересня по листопад 1941 року «Граб» був командиром сотні УПА «Поліська Січ» в Олевську. Брав участь у нараді старшин УНРА-УПА 15 вересня 1941 року щодо її розпуску, виступав за її розформування у зв’язку зі складними умовами, у яке їх поставила німецька армія[4]. Також брав участь у переговорах «бульбівців» із радянськими партизанами щодо нейтралітету та боротьби з німцями[5]. Після розпуску УПА «Поліська Січ» був направлений на службу в поліцію містечка Клевань[6]. Обіймав посаду командира сотні шуцбатальйону (Окремого відділу безпеки)[7]. Після його розформування через підозру в нелояльності до німецької влади за вказівкою Т. Бульби-Боровця[8] у липні 1943 року втік до УПА-УНРА, де був інструктором із військового навчання[9]. 25 лютого 1943 року «червоні» партизани із 4-го стрілецького батальйону Сумського партизанського з’єднання С. Ковпака захопило с. Великі Селища, але «Граба» там не виявило, він начебто з іншими повстанцями зі зброєю перейшов у с. Вілія[10]. У вересні 1943 року мобілізований у боївку Григорія Коломійця («Кармелюка»), колишнього сотника УПА-УНРА, який перейшов на службу до УПА під проводом ОУН(Б). На хуторі Гранне Людвипільського району, де розташовувалась боївка, йому присвоєно організаційний псевдонім «Вига». За іншою інформацією Адам Воловодик загинув 1943 року під час роззброєння відділів бульбівців загонами УПА.
[1] Репресовані бульбівці. Поліська Січ. URL: http://poliskasich.org.ua/?p=965
[2] Ольховський І. Як виникла УПА. С. 27
[3] Булаба-Боровець Т. Армія Без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади. К., 2008. С. 123
[4] Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи. К., 2011. С.118
[5] Струтинский Н. На берегах Горыни и Случи. Львов, 1996. C. 23
[6] Булаба-Боровець Т. Армія Без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади. К., 2008. С. 168
[7] «Був сильним духом та завзятим», — у Рафалівці народився полковник петлюрівців Петро Смородський. Район Вараш. URL: https://varash.rayon.in.ua/topics/386597-buv-silnii-duhom-ta-zavziattiam-u-rafaliyivtsi-narodivsia-polkovnik-peliurivtsiv-petro-smorodskii
[8] «Був сильним духом та завзятим», — у Рафалівці народився полковник петлюрівців Петро Смородський. Район Вараш. URL: https://varash.rayon.in.ua/topics/386597-buv-silnii-duhom-ta-zavziattiam-u-rafaliyivtsi-narodivsia-polkovnik-peliurivtsiv-petro-smorodskii
[9] Тарас Бульба-Боровець. Документи. Статті. Листи. К., 2011. С. 343
[10] Сухих А. Початок ескалації протистояння між радянськими партизанами й українським повстансько-підпільним рухом на Волині. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки» Острог, 2018. Вип. 27: На пошану Володимира Трофимовича. С. 122
