Меморіальний комплекс на місці Гурбенського бою представляє собою величезний символ вшанування героїв, які загинули за волю України. У центрі комплексу знаходиться вражаюча шестиметрова колона, що виготовлена зі сірого граніту. На вершині колони розміщена триметрова скульптура Божої Матері, яка у своїх розпростертих руках тримає свій Покров і молитовно простягає його над урочищем Гурби, віддано вшановуючи останки тих, хто віддало своє життя за волю України.
Скульптура Божої Матері передає символічність ідейно-художнього задуму всієї композиції Пантеону Слави Героїв Гурбенської битви : в розпростертих руках Богородиця тримає свій Покров і молитовно простягає його над усім урочищем Гурби, над останками тих, хто загинув за волю України, і тих, чиї останки ще потрібно знайти і перепоховати. Позаду колони на напівкруглому підніжжі розміщено під кутом плити-крипти прямокутної форми з чорного граніту, під частиною яких перепоховано віднайдені останки героїв битви. На плитах міститься зображення рівновеликого православного хреста, на частині плит написи : «Невідомий вояк УПА. Загинув в бою за волю України», прізвища, імена, по батькові, псевдоніми та особисті дані тих вояків, чиї останки вдалось ідентифікувати. По обидві сторони позаду колони напівколом розміщено 28 плит. До колони Божої Матері та пам’ятних плит ведуть два яруси бетонних сходів напівкруглої форми ( нижній ярус – троє сходинок, верхній ярус – п’ять сходинок ). Центральний круглий майданчик під колоною викладено фігурною бруківкою рожевого відтінку, бічні краї підніжжя Пантеону Слави виконано в техніці рваного каменю світло-коричневого відтінку. Ідейно-художній задум архітектурної композиції передбачає налаштування відвідувачів на урочистий настрій, скорботу за загиблими, гідне вшанування їхньої пам’яті. Праворуч від Пантеону Слави з ініціативи Б. Возницького 29. 10. 2012 р. споруджено пам’ятник дітям, які загинули у 1944 році від рук енкаведистів. На невеликому п’єдесталі, обкладеному плитами світло-сірого та темно-сірого граніту, встановлено скульптурну композицію з бетону: чотири дитячі постаті, які продовжують до останнього подиху підтримувати пораненого товариша, підтримувати один одного, не складаючи зброї. Композиція видовжена вертикально вгору в експресивному пориві, передає напружений емоційний стан героїв, жертовність і страждання. Скульптурну композицію вирішено в реалістичній манері, передано силуетну єдність усіх фігур та деталей, які символізують жагу до життя, нескореність, спрямованість дитячих душ у небо. На пам’ятній табличці п’єдесталу міститься напис: «Спіть, діти, спіть, про долю, волю кращу сніть…» та зображення скорботної Божої Матері. За Пантеоном Слави Героїв Гурбенського бою на вершині пагорба розміщено кілька повстанських поховань, біля яких споруджено меморіальний знак, складовими частинами якого є металевий хрест, а також композиція із чорного граніту, яка складається із гранітного хреста і трьох прямокутних гранітних плит із зрізаними з лівого боку верхніми кутами. На плиті справа зображено повстанця, що схилився в поклоні над могилами побратимів та міститься напис, що починається словами: «Людино! Зупинись і подумки вшануй пам’ять…». На гранітній плиті зліва від хреста зображено державний герб – тризуб; на нижній плиті зліва розміщено напис «Борцям за волю і незалежність України» та зображено постать скорботної жінки. Даний меморіальний знак знаходиться на невисокому земляному пагорбі, до якого ведуть шість бетонних сходинок. Територія навколо пагорба вимощена квадратними бетонними плитами та обгороджена низькими металічними стовпчиками, з’єднаними ланцюгами.
Меморіальний комплекс на місці Гурбенського бою розташований на піщаному пагорбі. Пагорб укріплений підпірними стінками, виготовленими з каменю пісковику та ракушняку, що додає об’єкту міцності та вишуканості. Цей величезний пагорб спускається на захід у широку долину, яка може нагадувати про подвиги та жертовність загиблих героїв. Меморіальний комплекс із колоною та скульптурою Божої Матері розташований в підніжжі пагорба на рівній місцевості, що дозволяє відвідувачам легко підходити та роздумувати про події минулого. Площа навколо меморіалу відзначається галявиною з газоном, яка створює враження чистоти та легкості. Далі від меморіалу розпочинається сосновий ліс, який надає цьому місцю додаткову загадковість та атмосферу покою.
Усе це створює враження гідного та спокійного місця для вшанування пам’яті загиблих героїв та звернення до подвигу, що несуть з собою ця місцевість та меморіальний комплекс.
Кадастровий номер 5622680800:01:005:0001
Використання – для будівництва монастиря. Державна власність. Окрема ділянка не виділена.
Бій під Гурбами, який відбувся 21-25 квітня 1944 року, є найбільшим в історії УПА проти НКВС. Оточенні у Кременецьких лісах силами Внутрішніх війська НКВС повстанці з числа різних підрозділів УПА-Північ та УПА-Південь разом з населенням, яке прийшло їм на допомогу, налічували близько 5 тисяч, 2 батареї гармат та кілька мінометних ланок. В той же час сили НКВС складали близько 30-35 тисяч військових, у розвідувальних цілях використовували авіацію, мали бронепоїзд, полк кінноти та 15 легких танків[1]. В результаті відходу німецько-радянського фронту на західну частину Рівненщини підрозділи УПА були поділені лінією фронту та ні, які досі перебували під німецькою окупацією, і ті, які уже перебували під радянською окупацією (в окремих регіонах досі перебували радянські регулярні війська, а в інших – уже радянська адміністрація). З метою зачистки повстанців у Кременецьких лісах НКВС була спланована Кременецька військова операція, результатом якої і став бій під Гурбами. Також ймовірною причиною бою став замах повстанців на життя командувача 1-го Українського фронту М. Ватутіна 29 лютого 1944 р. біля с. Милятин, в результаті чого останній отримав поранення та 15 квітня 1944 р. помер. Сама операція розпочалася 21 квітня 1944 р., 23 квітня підрозділи південної групи УПА-Північ «Богун» під керівництвом Петра Олійника («Енея») і УПА-Південь під керівництвом Василя Кука («Леміша») були оточенні у дерманському та точевицькому лісах. Після невдалого прориву 23 квітня загону «Ясена», усвідомлюючи, що оборонного бою не вдасться уникнути, повстанці розгорнули польовий шпиталь, підготували окопи, сформували дві лінії оборони. Першу лінію складали підрозділи «Мамая», «Докса», «Яструба», «Сторчана» та підрозділи особливого призначення, до другої лінії входили загони «Довбенка», «Бувалого» та «Непитайла». 24 квітня після артпідготовки та за участю танків війська НКВС пішли в наступ, спрямувавши основні сили у напрямку села Гурби, проте впродовж дня силам повстанців вдавалося його стримувати, а уже 25 квітня було вирішено з боєм прориватися з оточення у районі села Буща[2]. Тут же повстанців зустріли сили підкріплення НКВС з танками. Упівці витіснили ворожі війська та продовжили маршрут[3]. В результаті бою з оточення зі значними втратами вийшли усі курені УПА. НКВС спалили села Груби та Антонівці і вивезли усіх мешканців. Згідно радянських джерел повстанці втратили 2018 вояків, а війська НКВС – 11. І той же час українська сторона говорила про свої втрати не більше 100 осіб, а НКВС – 900[4]. В будь-якому випадку, на зважаючи на переважаючі сили, НКВС не змогли досягти поставлених цілей, а УПА продовжила боротьбу до 1950-х років.
У 2007 році поблизу урочища Гурби відкрили «Пантеон слави героїв Гурбенського бою». На місці боїв відбулось урочисте відкриття меморіалу пам’яті загиблим воякам Української Повстанської Армії та урочисте перепоховання загиблих у 1944 році. Також біля села Гурби встановлено капличку та пам’ятний хрест на честь вояків УПА. Першою комеморацією з нагоди бою під Гурбами було таборування допризовної підготовки старшокласників шкіл Здолбунівського району біля с. Гурби у 1993 р. та краєзнавчої експедиції за ініціативи Здолбунівської РДА тут же з нагоди Дня Незалежності[5]. 1994 р. в Гурбах відбулася панахида за невинно вбитими у Гурбах, 1995 р. – мітинг-реквієм за загиблими в бою. Комеморації у Гурбах зазвичай проходять двічі на рік: у річницю бою (або ж на другий день Великодня) і 14 жовтня, з 2002 р. вони є масовими. З 2003 року на місці бою відбувається найбільша в Україні теренова гра «Гурби-Антонівці», яку проводить Молодіжний Націоналістичний Конгрес[6]. У 2002 р. на місці бою були знайдені рештки невідомого повстанця, які того ж року урочисто перепоховали і встановили гранітну пам’ятну плиту), який тут загинув, у 2004 р. рештки ще трьох бійців (урочисто перепоховано у могилі невідомих вояків на центральному меморіалі – «Сторчановій могилі» у 2005 р. У Гурбинському лісі на у 2005 році зусиллями місцевої влади та рівненської «Просвіти» на місці дерев’яного хреста встановлено гранітний хрест на могилі сотника УПА «Нечая», який брав участь у бою і був тут похований у 1944 р. (не ідентифікований)[7]. Поруч також розташоване поховання 37 повстанців та окремо могила чотового «Волинця». У 2006 р. знову було знайдено останки загиблих воїнів та перепоховано їх. Тоді ж розпочато будівництво Пантеону Слави, спорудження колони на честь Покрови. У 2007 р. перепоховано рештки ще двох учасників бою та відкрито другу чергу Пантеону Слави з колоною Покрови за участю представників обласної і регіональної влади, ветеранів, громадськості. У 2011 р. відкрито музей-криївку, у 2012 р. розпочато будівництво храму Воскресіння Христового на території Гурбинського монастиря. Тут же у 2012 р. споруджено пам’ятник дітям, які були жертвами терору НКВС. Розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації № 514 від 18 грудня 2009 р. урочище Гурби та Пантеон Слави Героїв Гурбенського бою як пам’ятку історії взято на облік.
[1] Марчук І. Тищенко О. ГУРБИ. КВІТЕНЬ 1944-го. Видання шосте, оновлене. – Тернопіль, 2016, с. 3-5
[2] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 50-59
[3] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 60-61
[4] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 62-67
[5] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 83
[6] Марчук І. Тищенко О. ГУРБИ. КВІТЕНЬ 1944-го. Видання шосте, оновлене. Тернопіль, 2016. С. 83-84
[7] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 99
