Колишні каменоломні, що використовувалися повстанцями як криївки та місце для переховування від каральних органів. Станом на зараз усі ходи завалені та недосліджувалися.
Пагорб на південно-західній околиці с. Дермань Друга межує із с. Борщівка Друга та с. Буща. Приблизна висота 300 м. над рівнем моря. Місцевість заліснена чагарниками можна побачити виходи піщаника.
–
Сотні років у Турецькій горі дерманці добували камінь для будівництва хат та хлівів. Унаслідок цього довжина підземної каменоломні, за переказами, сягала 350 метрів. Під час Другої світової війни каменоломня слугувала великою криївкою для вояків УПА та місцевих жителів, які переховувалися і оборонялися там від новітніх зайд — гітлерівських і сталінських.
Через велику кількість розгалужених ходів каменоломні використовувалися повстанцями для своєї діяльності, зокрема тут діяв так званий картографічний інститут УПА. Перший раз велику групу дерманців було захоплено в каменоломнях Турецької гори 23 березня 1944 року солдатами 16 прикордонного полку військ НКВС. Тоді там переховувалось близько 50 осіб. Серед них були Іван Петрович Каменяка- «Веселий» (командир рою запасної сотні УПА), Єрофій Петрович Криницький, Євгеній Абрамович Дмиш-Зозуляи, Корній Микитович Гроголь-Тонза», Семен Степанович Гнатюк-«Запорожець», Микола Кирилович Мацюк-Чумак», Андрій Прокопович Загребельський-Щавель,\ Командував ними Петро Кравчук, який 22 березня загинув у сутичці із червоноармійцями. Усі були засуджені військовим трибуналом військ НКВС Рівненської області 1 серпня 1944 року на 20 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна.
ЗІ липня 1944 року захоплений Д.Паламарчук-«Лиман» привів солдатів до
одного зі сховищ на Турецькій горі, де переховувалось 9 осіб. Інші кілька чоловік — це були повстанці-картографи, що не бажали здаватись без бою. Юрій Якимчук-Юрко, Євген Гребенюк-«Євген та Яків Лавренюк- «Вернигора ще майже цілу добу відстрілювались. Лише коли їх закидали димовими шашками та підірвали дві міни, вони вийшли зі сховища.
Наступний епізод, пов’язаний із Турецькою горою, мав місце вже в кінці
березня 1945 року. Начальник управління НКВС Рівненської області комісар
держбезпеки В.Трубніков доповідав генерал-лейтенанту Т.Строкачу про те, що за даними агентів Мізоцького райвідділу НКВС «Світлани, «Золотого та згідно зі свідченнями захопленої зв’язкової ОУН Анастасії Нестерчук було встановлено: у колишніх каменоломнях Турецької гори, що в селі Дермань Другий, переховуються надрайонна боївка СБ «Явора, районна боївка СБ «Назара та окремі керівники ОУН і УПА. Отримана інформація була перепровірена через агентуру спецгрупи райвідділу НКВС.
Далі події розгортались так: 7 березня на місце виїхав підрозділ із Мізоцького гарнізону ВВ НКВС на чолі з начальником райвідділу капітаном Селівановим та командиром гарнізону капітаном Дем*яновим. При огляді на місці було виявлено
витікання диму з підземелля, що підтверджувало перебування в ньому людей. Солдати оточили виявлені ходи і вирішили дочекатись саперів. Несподівано вночі 8 березня орієнтовно 20 повстанців вийшли з каменоломень на відстані 200 метрів від основного входу і, користуючись темрявою, вдало відступили. Наступної ночі при спробі прориву з оточеної Турецької гори було поранено двох повстанців. Один із них небажаючи потрапити живим до рук ворога підірвався на гранаті. У документі зазначено, що це командир куреня «смерті, який діяв під псевдонімами «Сталевий і «Орел».
На Турецькій горі 13 березня 1945 року сапери заклали вибухові заряди й почали підривати окремі печери та ходи. Якраз того дня загинув Микола Купріянович Мартинюк — надрайонний комендант СБ «Явір», який керував обороною каменоломень. На пропозицію здатися повстанці відповідали вогнем із наявної зброї. Тому солдати НКВС продовжили розкопувати каменоломні та підривати окремі ходи. [Жив’юк А. Від «Дерманської республіки» до «Дерманської трагедії»]
