Центральним об’єктом пам’яті на місці бою в Микитових ровах є земляний курган висотою 2 метри. На вершині цього кургану поставлено хрест, виготовлений із нержавіючого металу, який символізує пам’ять та вшанування загиблих у бою. На хресті розміщено дві епітафії, що повідомляють про подію, яка трапилася. Це зберігає пам’ять про тих, хто віддав свої життя в цьому бою, надаючи статус та важливість цій місцевості. До хреста веде 10 сходинок, що додають урочистості та виразності підходу до цього об’єкта пам’яті.
Площа меморіалу 0,01 га. Висота над рівнем моря (Балтійська система): 214.00 метрів. Територія є рівнинною галявиною, яка розкривається в пагорбах та балках. Національні насадження, такі як акація, липа, туя, а також газонна та лугова трава, створюють ландшафт, що підкреслює важливість цього місця. Цей пам’ятник слугує як місце пам’яті, вшанування та нагадування подвигу загиблих воїнів, які віддали свої життя за свою країну.
Територія меморіалу виділена галявиною, лавками та інформаційними щитами. Окрема ділянка не виділена.
Пам’ятник приурочений бою Здовбицької теренової сотні самооборони УПА під керівництвом В. Огородника та П. Солтиса з військами КДБ, НКВС та СМЕРШУ в березні 1944 р. в урочищі Микитові Рови поруч зі Здовбицею. Операція радянських спецслужб проходила в контексті загальної оперативно-розшукової боротьби з українським підпіллям та була пожвавлена в цей час загибеллю командувача Першого Українського фронту М. Ватутіна (уже через місяць після бою розпочалася т. зв. «велика блокада» УПА в районі Кременецького лісового масиву). Здовбиця була частиною Здолбунівського районного проводу ОУН та окремо виділена в підрайон № 25 на чолі з підрайонним провідником ОУН «Шорохом»[1]. Сотня самооборони, якою керував Трофимчук, була добре оснащена та налічували близько 100 чоловік. Оскільки інформація до сотні щодо операції радянських спецслужб надійшла пізно, то було вирішено сотні передислокуватися в Здовбицькі ліси через урочище Микитові Рови. Проте дуже швидко, 21 березня, вона потрапила в оточення. На ймовірних шляхах відступу повстанців радянські війська (на підтримку КДБ, НКВС та СМЕРШ прийшла і військова частина, яка прямувала на фронт) виставили міномети та кулемети так, щоб забезпечити перехресний вогонь. Рельєф урочища не дозволяв сотні маневрувати, тому повстанці потрапили практично в пастку. 22 березня в результаті бою загинуло близько 60 упівців, вийти з оточення вдалося лише кільком десяткам героїв[2]. За свідченнями очевидців бою, поранених повстанців добивали багнетами та прикладами, закопували напівживими в ями (після відходу радянських військ на місці бою «земля ворушилася від тіл тих, хто ще не помер»[3]), деякі з упівців аби не здатися живими підривали себе гранатами. Тіла вбитих повстанців із поля бою забирали родичі. Після бою нарком внутрішніх справ УРСР В. Рясной навіть опублікував спеціальні листівки-звернення до місцевого населення, які за його дорученням із літака розкидалися по цій місцевості[4]. У роки незалежності на символічній (в кургані не були поховані учасники бою, їх тіла забрали родичі й перепоховали) могилі в Микитових Ровах поблизу Здовбиці встановили хрест. Уперше масштабне вшанування пам’яті у с. Здовбиця відбулося з нагоди 49-ї річниці бою 21 березня 1993 року, організоване Народним рухом України[5]. Щороку 22 березня в Микитових Ровах відбувається траурний мітинг-реквієм із нагоди вшанування пам’яті учасників бою. Традиційно в Здовбицькому Свято-Михайлівському храмі та на місці трагедії відбувалася панахида за загиблими за участі Рівненської обласної ради (зокрема Сергія Кондрачука), Здоблубнівської РДА (після реформи децентралізації — Рівненської РДА), родичів повстанців, громади, пластунів. Окремо пам’ятне місце використовується і в комемораціях із нагоди Дня захисників і захисниць України. Зауважимо, що активісти Здовбицької громади неодноразово піднімали перед Рівненською обласною радою питання упорядкування пам’ятки, пам’ятка також використовується/лася і як додатковий аргумент щодо виділення коштів на ремонт вул. Першої у с. Здовбиця, яка власне і веде до Микитових Ровів. У грудні 2021 року в Рівному за участю голови Рівненської обласної ради С. Кондрачука презентували книгу «Здовбиця 1944-го. Микитові рови», над якою працювали Ю Шадий, О. Тищенко, І. Марчук та О. Федорук[6].
[1] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 21
[2] Тищенко О., Кірєєв Ю. Здолбунів на Волині. Історичний вернісаж. Рівне, 2007. С. 111
[3] Ольшевський О. Твої сини — твоя слава, Україно. Нове життя (Здолбунів). 14 жовтня 1997 р
[4] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 107–108
[5] Шушкевич Ю. Відновлення історичної памяті про УПА в діяльності Народного руху України на Рівненщині в кінці 80-х — на початку 90-х років ХХ століття. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. Острог, 2919. Вип. 16. С. 272
[6]У Рівному презентували книгу про бій у Микитових ровах. URL: https://ror.gov.ua/novyny/u-rivnomu-prezentuvali-knigu-pro-bii-u-mikitovih-rovah-1639059481
