Братська могила вояків УПА в Микитових ровах — це пам’ятний об’єкт, який вшановує пам’ять загиблих вояків і відзначає їх величний подвиг. Основним елементом цього меморіалу є базальтова могильна плита, яка слугує центральним об’єктом. На базальтовій могильній плиті по центру вигравійовано хрест, символ віри й пам’яті про загиблих вояків. З правого боку розміщено список осіб, які полегли в бою, це створює індивідуальний підхід до кожного загиблого та зберігає їхню історію та ім’я. Зліва від хреста розташована епітафія, яка називає цю могилу «Братською могилою вояків УПА, які полягли в бою в Микитових ровах». Ця епітафія підкреслює значення та призначення цього пам’ятника. Територія меморіалу оточена низьким базальтовим бордюром, що слугує межею гробовини і виділяє цей об’єкт у пам’яті та вшануванні загиблих вояків.
Площа меморіалу 0,01 га. Висота над рівнем моря (Балтійська система): 214.00 метрів.
Територія меморіалу є частиною сільського кладовища. Окрема ділянка не виділена.
Пам’ятник приурочений бою Здовбицької теренової сотні самооборони УПА під керівництвом В. Огородника та П. Солтиса з військами КДБ, НКВС та СМЕРШУ в березні 1944 р. в урочищі Микитові Рови поруч зі Здовбицею. Операція радянських спецслужб проходила в контексті загальної оперативно-розшукової боротьби з українським підпіллям та була пожвавлена в цей час загибеллю командувача Першого Українського фронту М. Ватутіна (уже через місяць після бою розпочалася т. зв. «велика блокада» УПА в районі Кременецького лісового масиву). Здовбиця була частиною Здолбунівського районного проводу ОУН та окремо виділена в підрайон № 25 на чолі з підрайонним провідником ОУН «Шорохом»[1]. Сотня самооборони, якою керував Трофимчук, була добре оснащена та налічували близько 100 чоловік. Оскільки інформація до сотні щодо операції радянських спецслужб надійшла пізно, то було вирішено сотні передислокуватися в Здовбицькі ліси через урочище Микитові Рови. Проте дуже швидко, 21 березня, вона потрапила в оточення. На ймовірних шляхах відступу повстанців радянські війська (на підтримку КДБ, НКВС та СМЕРШ прийшла і військова частина, яка прямувала на фронт) виставили міномети та кулемети так, щоб забезпечити перехресний вогонь. Рельєф урочища не дозволяв сотні маневрувати, тому повстанці потрапили практично в пастку. 22 березня в результаті бою загинуло близько 60 упівців, вийти з оточення вдалося лише кільком десяткам героїв[2]. За свідченнями очевидців бою, поранених повстанців добивали багнетами та прикладами, закопували напівживими в ями (після відходу радянських військ на місці бою «земля ворушилася від тіл тих, хто ще не помер»[3]), деякі з упівців аби не здатися живими підривали себе гранатами. Тіла вбитих повстанців із поля бою забирали родичі. Після бою нарком внутрішніх справ УРСР В. Рясной навіть опублікував спеціальні листівки-звернення до місцевого населення, які за його дорученням із літака розкидалися по цій місцевості[4]. У роки незалежності на символічній (в кургані не були поховані учасники бою, їх тіла забрали родичі й перепоховали) могилі в Микитових Ровах поблизу Здовбиці встановили хрест. Уперше масштабне вшанування пам’яті у с. Здовбиця відбулося з нагоди 49-ї річниці бою 21 березня 1993 року, організоване Народним рухом України[5]. Щороку 22 березня в Микитових Ровах відбувається траурний мітинг-реквієм із нагоди вшанування пам’яті учасників бою. Традиційно в Здовбицькому Свято-Михайлівському храмі та на місці трагедії відбувалася панахида за загиблими за участі Рівненської обласної ради (зокрема Сергія Кондрачука), Здоблубнівської РДА (після реформи децентралізації — Рівненської РДА), родичів повстанців, громади, пластунів. Окремо пам’ятне місце використовується і в комемораціях із нагоди Дня захисників і захисниць України. Зауважимо, що активісти Здовбицької громади неодноразово піднімали перед Рівненською обласною радою питання упорядкування пам’ятки, пам’ятка також використовується/лася і як додатковий аргумент щодо виділення коштів на ремонт вул. Першої у с. Здовбиця, яка власне і веде до Микитових Ровів. У грудні 2021 року в Рівному за участю голови Рівненської обласної ради С. Кондрачука презентували книгу «Здовбиця 1944-го. Микитові рови», над якою працювали Ю Шадий, О. Тищенко, І. Марчук та О. Федорук[6].
[1] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 21
[2] Тищенко О., Кірєєв Ю. Здолбунів на Волині. Історичний вернісаж. Рівне, 2007. С. 111
[3] Ольшевський О. Твої сини — твоя слава, Україно. Нове життя (Здолбунів). 14 жовтня 1997 р
[4] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С. 107–108
[5] Шушкевич Ю. Відновлення історичної памяті про УПА в діяльності Народного руху України на Рівненщині в кінці 80-х — на початку 90-х років ХХ століття. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. Острог, 2919. Вип. 16. С. 272
[6]У Рівному презентували книгу про бій у Микитових ровах. URL: https://ror.gov.ua/novyny/u-rivnomu-prezentuvali-knigu-pro-bii-u-mikitovih-rovah-1639059481
