Братська могила в урочищі Мала Річка є важливим меморіальним об’єктом, що вшановує пам’ять загиблих вояків Української Повстанської Армії. Центральним елементом цього меморіалу є земляний курган висотою 150 см, на вершині якого розміщений дубовий хрест висотою 2 метри. В основі хреста встановлено бетонний тризуб, який символізує національну свободу та віру. На північному боці кургану розташований металевий хрест, а на південному боці — базальтова плита з карбованим зображенням вояка УПА та православного хреста. На цій плиті знаходиться текст «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї! У цій братській могилі спочивають останки вояків УПА…» далі наведено список осіб, чиї останки спочивають у цій братській могилі. Цей меморіал слугує як символ відданості та пам’яті загиблих вояків УПА, їхній жертві за незалежність України, та є важливим об’єктом для вшанування їхньої пам’яті.
Братська могила в урочищі Мала Річка розташована на галявині соснового лісу. Територія, навколо цього меморіального об’єкта, є рівниною та має природні елементи, такі як трави та дикороси. З південного боку від меморіалу пролягає меліоративний канал, який є частиною природного ландшафту урочища Мала Річка. Територія навколо братської могили оточена дерев’яним парканом, який визначає межі цього важливого меморіального об’єкта та надає йому оберігаючий характер.
Територія навколо братської могили оточена дерев’яним парканом, який визначає межі цього важливого меморіального об’єкта та надає йому оберігаючий характер. Окрема ділянка не виділена.
На цьому місці, на хуторі Мала Річка 5 березня 1945р. відступаючи від села Лінчин, були оточені підрозділом НКВС, прийняли бій і загинули[1]: керівник Сарненського надрайонного проводу ОУН Володимир Семенович Козлюк із села Яблуне на псевдо «Крилатий» 1920 р.н., окружна Українського Червоного Хреста «Ярина» (справжнє ім’я Галина із с.Теклівка), районний військовий референт «Коля», друкарка «Надя», боєць «Чорничка» із села Орлівки та невідомі воїни із сотні «Пашенка» чоти «Дениса» (ймовірно хтось із них з особистої охорони «Крилатого»). Також загинули мирні жителі Хавра Боровець (власниця хутора) із сином Андрієм.
7 листопада 2010 року Рівненський осередок товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» за участю місцевих пошуковців Пастушка Володимира, Влащука Вадима, Гуменюка Михайла, Солов’я Богдана, Євгена Перевязка та інших встановили місце поховання вояків УПА. На місці останнього бою вони насипали високу могилу та встановили гранітну плиту з іменами героїв та пам’ятний хрест. Про місце поховання стало відомо від очевидця тих подій Власюк Антоніни. 5 березня 1945 року неподалік села Борового стала на постій чота “Дениса». До них на переговори вийшла «псевдобоївка» МДБ замаскована під УПА. Під час переговорів «Крилатий» зрозумів що перед ним вороги. Вирішено було непомітно відійти в глибину лісу. Але над річкою Бобер відділ попав у засідку. У бою окупантам вдалося взяти в оточення вояків УПА, у якому загинуло 20 повстанців, а ще 10-ом на чолі з «Крилатим» вдалося вирватись. Дійшовши з боєм до найближчого хутора Мала Річка, повстанці зайняли оборону. На допомогу військам МДБ прийшла допомога з м. Березне. У хутірській хаті на той момент перебувало 10 цивільних мешканців. З них 9-ро дітей і одна мати. У перші хвилини бою упівці вивісивши білий прапор вийшли на переговори, щоб врятувати дітей із матір’ю. Але командира «Крилатого2 було підступно вбито, повстанці ж відповіли вогнем. Кинувшись в атаку, повстанцям вдалося врятувати семеро дітей (Трохима, Пестину, Фросину, Юрка, Марка, Мотрону) котрих вивів повстанець «Чорничка». Поранену одинадцятирічну Боровець Марію винесла на плечах із місця бою п’ятнадцятирічна Власюк Антоніна з найближчого села Вітковичі. Не прийнявши пропозиції скласти зброю, у хаті загинули останні захисники та мати із сином, яким не вдалося вийти з оточення, — бійці НКВС підпалили будинок із повстанцями. Того ж дня таємно місцеве населення поховало повстанців та матір із дитиною в лісі[2]. На місці поховання було встановлено хрест, який стояв навіть у часи радянської влади.
З переказів старожилів відомо, що в бою у с.Лінчин загинув командир «Недоля». Про що є така народна пісня:
«Ой там у лісі Лінчинському
Стояли близенько хати
А по доказу тих сексотів
Зробили засідку кати…»
[1] Боровець М.У кожного своя пам’ять… Надслучанський вісник: Громадсько-політична газета. 2011. N 70/72. 10 черв. С. 5
[2] Повстанські могили, пам’ятники, музеї, реконструкція. ОУН-УПА. URL: https://oun-upa.ukraine7.com/t33-topic
