Центральним елементом меморіального об’єкта є масивний дубовий хрест висотою 2 метри. Хрест є видимим символом відданої шани та пам’яті загиблих бійців УПА. На передній частині хреста розміщена базальтова плита з гравійованою епітафією, що включає такий текст: «У цій братській могилі лежать невідомі повстанці які полягли за Україну в листопаді 1943 року…”. Ця епітафія несе в собі інформацію про події та роки загибелі бійців, а також виражає вдячність та вшанування воїнів. Перед хрестом розташований насип братської могили, який має довжину 10 метрів та ширину 3 метри. Цей насип є символічним покровом для загиблих воїнів та слугує місцем їх вічного спочинку.
Площа братської могили 0,04 га. Висота над рівнем моря (Балтійська система): 202.00 метрів. Об’єкт розташований на західній околиці села Мочулянка, у лісовій зоні, оточений невеликим лісом. Територія могили знаходиться на рівній площині та частково відокремлена від лісу за рахунок очищення від дрібного підліску та кущів. Оточена галявиною, яка виникла в результаті очищення від лісової рослинності, межує з лісовою зоною, що дозволяє виокремити місце могили від оточуючої природи. Простір укладається в природному середовищі, де дерева частково збережені, забезпечуючи спокій та відчуття пам’яті загиблих бійців.
Територія навколо меморіалу є частиною лісу. Окрема ділянка не виділена.
Бій між повстанцями УПА з однієї сторони та радянськими партизанами з польськими воєнізованими формуваннями з іншої сторони (червоні з поляками домовилися про спільну акцію проти УПА в цій місцині) відбувся 16 листопада 1943 року. Сили УПА складали орієнтовно 700 вояків під командуванням «Макса» (Максима Скорупського), «Крука», «Буревія», «Тополі» та «Шавули» (Адама Рудика). Об’єднані сили ворога (червоні партизани загону Шитова та поляки із загону В. Коханського (псевдо «Вуйко-Бомба»)) орієнтовно — 2000 бійців.
У листопаді 1943 року німецькі війська почали відступ і шосе Житомир-Київ було переповнене німецькою технікою. Щоб контролювати його і водночас вберегти від диверсій радянських партизан та УПА вздовж нього німцями були посилені пости. У цій ситуації упівці вирішили збільшити свій вплив на північ від р. Случ для власної безпеки, оскільки тут були більші ліси. Разом із тим у цих же лісах масово діяли загони червоних партизан, яких і мали вибити повстанці. Безпосередньо виконував акцію курінний «Шавула» (Адам Рудик) із 600 бійців. До складу упівців входили курені «Крука», «Буревія», «Тополі» та «Макса» (Максим Скорупський). За розвідданими упівців сили ворога в цій місцевості складали 300 польських і 200 радянських партизан (дані були невірними), розкиданих біля окремих сіл. За планом, упівці мали розбити основні сили ворога у с. Стара Гута. Під час рейду підготовлений ворог зустрів дві сотні «Крука» щільним вогнем, вони фактично потрапили в засідку й почали відступати, втративши багатьох бійців. Сотня «Буревія» захищала лівий фланг відступу, сотня «Макса» — центр, сотня «Тополі» залишалася в резерві. Ворог почав наступ із кількох позицій на повстанців перервавши їх лінії зв’язку. Через велику кількість втрат та переважаючі сили ворога повстанці вирішили відступати. Через відсутність зв’язку відступ став хаотичним, окремі сотні відійшли першими, не попередивши інші, що тільки збільшило кількість загиблих у лавах повстанців. Упівці відступали до р. Случ навпроти с. Мар’янівка, де був штаб «Верещаки»[1]. Рейд був вкрай невдалим, «Шавула» не зміг реалізувати план через недостовірні розвіддані, а втрати повстанців були великими, понад 50 вбитими, близько 40 пораненими і стільки ж потрапило в полон [2], інші джерела говорять про 100 вбитих повстанців[3]. Тіла повстанців перепоховані 22 вересня 2012 року членами ГО «Товариство пошуку жертв війни Пам’ять»[4]. Повстанців після боїв поховали місцеві жителі-поляки в листопаді 1943 року без дотримання християнських звичаїв, скинувши тіла в братську могилу, влітку 2012 р. пошуковці знайшли місце захоронення в урочищі Кургани, розкопали його, тіла 13 повстанців ексгумували й перепоховали за православним звичаєм, на місці поховання встановили пам’ятний знак. У лісах біля Мочулянки у 2013 році товаришами по зброї і прихильниками кресової культури встановлено пам’ятний знак полеглим полякам-партизанам «Вуйки-Бомби», які загинули в цьому ж бою.
[1] Скорупський М. У наступах і відступах. Спогади. Чикаго, 1961. С. 192–204
[2] Сухих А. Боротьба Тернопільського партизанського з’єднання ім. М. С. Хрущова проти військової округи УПА «Заграва» (1943—1944 рр.). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Запоріжжя, 2014. Вип. XXXIX. С. 151
[3] Україна-Польща: важкі питання. Матеріали V Міжнародного семінару істориків «Українсько-польські відносини під час Другої світової війни», Луцьк, 27–29 квітня 1999 року. Т.5. 2001. С. 125
[4] Свіжа могила вояків УПА біля Мочулянки.НІПЕЛ «ь» — сайт села Немовичі. URL: http://nemovychi.blogspot.com/2012/09/blog-post_4062.html
