Блог

Галина Максимчук

Тепле Різдво: про сімейні традиції крізь призму спогадів

15:47, 20 Січня

blogger image

Якось випадково підслухала в магазині розмову між продавчинею і її знайомою. Було це перед Різдвом, 5 чи 6 січня, і жінка, яка зайшла до крамниці за дрібною покупкою, говорила товаришці, що не готуватиме нічого на майбутні свята – хай після Нового року доїдять спочатку.

Здивувалася. Озирнулася. Збентежилася. Біжать і летять роки, а Різдво для мене все таке ж трепетне тепле родинне свято – більш урочисте, ніж Новий рік чи новомодні гелловіни.

У моєму рідному селі готуватися до Різдва починали завчасу, бо й роботи вистачало – і прибрати, і напекти-наварити, і про худобу подбати… А в мене справжнє передчуття Різдва пов’язане із кутею, точніше передприготуванням. Як зараз бачу, як тато бере відерце пшениці, витягає стару дерев’яну ступу й товче кутю. І це не просто прикухонні приготування. Це своєрідна перевірка врожаю – чи без сажки, чи немає багато бур’янів. І так радісно і трохи тривожно було чекати те обдерте зерно в хаті!

Мені зазвичай доручали важливу місію наводити марафет. Останнє прибирання в переддень свята – 6 січня. А оскільки це Святвечір, то й головні приготування випадали на цей день. Поки я додивлювалася сни мама й бабуся бралися варити кутю, готували місце на покуті. І от головна страва для вечері варена. Мама вносить оберемок пахучої отави, кладе на низ. Там уже красується дідух. За нею тато несе кутю і поважно так вимовляє «кво-кво-кво» – щоб у господарстві все велося. Тоді доставляють хліб і узвар. І тепер аж до Голодної куті (18 січня) тут буде недоторканне місце – імпровізовані ясельця не прибирають, навіть не пересувають, а напередодні кожного зі святвечорів ставлять свіжу кутю.

До Святої вечері їсти зась! І от шкварчить, кипить увесь день і булькає, а ти тільки облизуєшся. Що й казати, що першу зірку виглядаєш так, що гай-гай. До слова, у нашій родині заведено, що господині готують 12 страв. Була на столі кутя, і смажена риба, і «селеці» (оселедці тобто), і вареники з картоплею, і юшка з пасолькою… Та я ніде таких смачних не куштувала (і готувати не навчилася) млинців із тюлькою, як до цієї вечері смажила бабуся.

А після трапези швиденько до ліжка. Я мала на те аж дві причини – по-перше, ще затемна всі разом ішли на богослужіння; по-друге, саме в ніч проти Різдва до мене, малої, приходив Дід Мороз і лишав подарунки під ялинкою. Стільки разів пильнувала його, а жодного так і не побачила…

У перший день Різдва мали ми одну суто сімейну традицію – десь під обід вибиралися до кухні, щоб завершити готувати частування для ватаги чоловіків із «кутка», які ввечері прийдуть колядувати. Дітей у нас обдаровують грішми, подекуди солодощами. А от дорослих прийнято запрошувати до столу. Ото готуюся, ми сім’єю і колядували. Та так колядували, що нерідко до вечора горло закладало. Але навіть це було теплим і особливим.

На вечірню службу я майже ніколи не ходила – залишалася колядників виглядати. Дівчатка в нас колядувати не ходили, тільки хлопці. Для дівчат належало вітати господарів у Щедрий вечір. Як згадаю… мороз тріщить, снігу місцем до колін, а ти бредеш від хати до хати, а то й на іншу вулицю чи кінець села, намагаєшся докричатися до господарів крізь подвійні вікна (металопластикових тоді ще і «в моді» по селах не було). Ще й тупцюєш під ворітьми, як хто вже щедрує, щоб почути й не повторитися. А ще були в репертуарі різні щедрівки для дівчат і хлопців, для господарів, де немає молоді «на виданні» окремі…

Напередодні Василя, у Щедрий вечір, не гріх було й напакостити. Щоправда, то більше хлопці робили. Хвіртку там знімуть і в другому кінці вулиці поставлять, чи сани з двору витягнуть із двору, де дівчина-дівка є… Молоді сміху, господарям клопотів. Але ніхто не ображався. Традиція! Не знаю, чи досі бережуть її в селі.

А ранок Старого Нового року починався в нас ні світ, ні зоря – сусідський хлопчина приходив посівати. Іноді й дорослих із ліжок піднімав. Зате завжди знали, хто буде першим. Зараз нікого не доводиться чекати так рано.

Давно живу окремо від батьків. Кутю купую. Немає сіна й немає потреби приквоктувати до куті. Сама зустрічаю колядників і щиро радію ватагам дітей. А ще мрію творити свої сімейні традиції, щоб Різдво було теплим.