Блог

Олександр Подвишенний

Проєвропейські орієнтири Уласа Самчука в романі “Сонце з Заходу”

09:13, 20 Лютого

blogger image

Історичними передумовами виникнення Карпатської України стала Мюнхенська угода 1938 року, внаслідок якої було задоволено територіальні претензії Угорщини та Польщі до Чехословаччини. В історігорафічній практиці чеські науковці називають цей договір “Мюнхенська зрада”, позаяк чимало земель було втрачено, а ті етнічні меншини, які перебували у складі Чехословацької республіки отримали чималі “вольності”. Таким чином, чеський уряд вимушений був визнати автономію Словаччини та Підкарпатської України. Внаслідок Віденського арбітражу значна частина українських земель була передана німцями й італійцями мадярам, а столицею Карпатської України став Хуст на чолі з Августином Волошиним.

У той час чимало українців з усього світу отримали надію на те, що українська державність буде відновлена й емігранти вирушили до Хусту. Улас Самчук коротко пише: “Хуст тепер, мов дорожня валіза. Все запхане”.  У романі яскраво зображені Прем’єр-міністр Карпатської України Августин Волошин, керівник розвідувального відділу Штабу «Карпатської Січі» Ґанді, керівник «Летючої естради» Анатоль Демо-Довгопільський, заступник начальника Генштабу «Карпатської Січі» Зенон Коссак-Тарнавський, єпископ Діонісій Няраді, офіційний представник Проводу українських націоналістів (ПУН) у Карпатській Україні Олег Ольжич, ад’ютант головнокомандувача національної оборони Карпатської України Чорний, референт мобілізаційного відділу Генштабу «Карпатської Січі» Щука, британський журналіст Майкл Вінч (Michael Winch), один з авторів фільму про події в Хусті «Україна в огні» Уолтер Блондин (Walter P. Blondyn, Володимир Бльондиненко) й інші реальні особи.

Важливою є жанрова й номінативна особливість твору. Дослідниця Ірина Руснак зазначає: “Пошуки жанрової форми, яка б органічно поєднала художній дискурс із документальним і публіцистичним, засвідчили наявність у творчості У. Самчука однієї із магістральних тенденцій світової літератури ХХ століття — появи синтетичних форм оповіді”. Література нон-фікшн у міжвоєнний період набула неабиякої популярності: репортажі, записки, щоденники дозволяли діткливо реконструювати історичну дійсність разом з тим змалювавши психологічні портрети головних дійових осіб. Улас Самчук виступає не просто автором, а безпосереднім учасником подій, що відбувалися; він передає психологію, напругу, з якою молодь боролася і гинула за здобуття своєї незалежної Держави. Хуст стає святом для українців: “Море голів. Музика. Прапори рідних барв. Портрети своїх людей. Це сон. Після років, десятиліть, після таборів і мандрувань, після Праги і довгої їзди… Великі, білі кулі лямп, величезний полтавський килим, портрет Волошина у чорних рамах… Це нереальне… Це не те… Це не може бути”. Незважаючи на засилля чеського уряду в обличчі міністра МВС Льва Прхали та польських терористів, які вели свою активну діяльність на кордонах молодої держави, тисячі українців були готові до плідної конструктивної роботи. Вони вірили, що Україна може піти європейським шляхом розвитку: привнести свою культуру, історію, домогтися розуміння і справедливості після століть гонінь.

Як зазначає науковець Андрій Жив’юк: “Самостійність прийшла в Карпатську Україну з українським націоналізмом. Леґальним прикриттям присутності в Хусті численних представників ОУН став Українсько-американський дім. Тому не дивно, що у репортажах У. Самчука ми подекуди знайдемо античеські, антипольські, антимадярські, антиєврейські, антимосковські мотиви і настрої”. Складається враження, що ідеологія українського націоналізму носить шовіністичний характер, але це зовсім не так. Націозахисна функція спрямована на самість, захист національної ідентичності, яка в умовах багаторічної окупації і збройного протистояння з ворогом набула загострених рис. Саме завдяки формування військового підрозділу “Карпатська січ” українській владі вдалося у 1939 році провести вибори до Сойму й обрати легітимний уряд, який зміг проголосити незалежність протоукраїнської держави. Це було можливо саме завдяки ОУН, яка дала можливість вишколити бійців і політично реалізувати Карпатську Україну.

Назва роману “Сонце з Заходу” є доволі символічною. Певною мірою, дещо абсурдною, адже сонце з’являється на Сході, а не на Заході, але не виникає сумніву, що метафоризм полягає в народженні Української Соборної Самостійної Держави. Карпатські гори й Хуст є джерелом віри, екзистенційної енергії та волі до самоствердження; гуцули горді, нескорені й добрі люди, яким бракує світла, аби усвідомити свою важливість і самостійні поруч з іншими європейськими народами. Разом з тим у пізнішій трилогії “Ост” Улас Самчук вмістить частину, яка матиме назву “Темнота”. Темінь, у його розумінні, асоціюватиметься з тоталітарним радянським режимом, який є антитезою до всього доброго, світлого, божественного. Найвагомішим у романі-репортажі є асоціювання небесного світила зі свободою, відродженням українського духу, правом народу мати місце під сонцем, правом будувати власну Державу.

Андрій Жив’ювк влучно підкреслює: “Назва роману Уласа Самчука була, на нашу думку, зумовлена не лише образно-метафоричним його сприйняттям процесів відродження української незалежності, які завдяки обставинам розпочались у 1939 році зі західних українських земель («нам сходить сонце, а їм стоїть над заходом»), а й намаганням ОУН перенести у часопросторовому вимірі Другої світової війни моделі та практики політичного чину: Карпатська Україна — Ґенерал-губернаторство (Холмщина) — Рейхскомісаріат Україна. У тій же газеті «Волинь» восени 1941 року надруковано ряд публікацій, де був виразно акцентований такий задум”. Стратегічне бачення діячів ОУН полягало в тому, що вони розуміли: без підтримки Європи — Україні не вистояти. Така позиція чітко стане зрозумілою вже в 40-60 рр. ХХ століття, коли значна частина членів ОУН-УПА піде в підпілля й будуть задіяні політичні механізму по розвалу СРСР та здобуттю незалежності.

Українська держава, зокрема західні її терени, завжди були щитом, який захищав західну цивілізацію від азійської навали. Було це за часів Київської русі, пригадаймо роман “Захар Беркут” Івана Франка, було це за доби Козаччини, триває це і в модерні часи. Протагоніст роману Панас Кальчук, якого автор змальовує з себе, каже: “Немає сили, якої не можна збороти, нема ні Москви, ні Варшави. Все то лиш звуки, камінь, видимість. Але там є життя, і воно нас впокорює, і кидає собі під ноги, і топче. І не будемо самі собою, аж поки не станемо самі життям. Европа, що творить певну систему думання, це матір буття, до якого мусимо і ми не тільки кордонами, тілом, але й духом святим належати”. Для того, щоб утвердити життя й отримати право бути європейцем, потрібно здобути незалежність, самостійність у всіх сферах соціокультурного, економічного, політичного життя нації. Право таке виборюється кров’ю. Та бути європейцем це не лише геополітично бути десь і належати до чогось, а мислити по-європейськи, ментально й духовно бути цивілізованим і щонайважливіше — мати змогу ці цінності захистити.