Блог

Віталій Поровчук

Про отця Юрія Велігурського

11:37, 07 Травня

blogger image

На свято великомученика Юрія Переможця вітаю отця Юрія Велігурського з його іменинами. Дякую Богові за такий хороший подарунок, який я отримав у 1975 році, коли познайомився з отцем Юрієм у Рівному. Мені було 5 років, а йому 33. Для мене він був дивним і цікавим тим, що мав великі вуса, носив вишиванки, розмовляв правильною українською, цитував цією мовою вірші та співав пісні, мав удома ікони, молився та ходив до церкви, співаючи у хорі на Басів Куті, їздив великою машиною з причепом, а коли до нього приходили гості, то всі разом читали книги і обговорювали їх. На той час дуже дивний типаж, та й тепер не надто поширений. Найбільше мене вабила його відкритість і простота у спілкуванні. Його “- Ну що, козаче?” запам’яталося на все життя. Біля таких людей затишно і цікаво, вони формують інших того не підозрюючи.

Потім я переїхав на нову квартиру і зустрівся з отцем вже на рухівських акціях 1989 року, а ближче подружився після його рукопокладення у 1990 році для першої парафії УАПЦ в Рівному, що була у храмі святого Степана на Грабнику.

Згадую, як колись у маленькій паламарці отець Юрій сказав мені, що було б добре, якби я став священиком. Я сказав, що цього не може ніколи бути, бо не може ніколи бути. Він похитав головою і попросив заспівати за ним, здається, якийсь тропар. Я заспівав, він знову похитав головою та все ж сказав, що дійсно, співаєш погано та не всім же добре співати… Вийшов я тоді з ще більшим переконанням, що священиком я не буду точно.

Потім було багато цікавого, про що можна написати цілу книгу або хоча б книжечку. Проте, священиком я все ж став у 2011 році, несподівано і зовсім незаплановано. Дякувати Богові майже вісім років служив разом з отцем Юрієм Велігурським. Він був нашим настоятелем. Скажу чесно, ніколи не мав таких безпосередніх, рівних, відкритих стосунків з співбратом священиком і одночасно керівником, а служив я і працював багато де за свого життя.

Отець Юрій Велігурський завжди хотів, щоб у Церкві була соборність і справжнє спільнотне життя без совєтчини, автократизму, формалізму і бездушності, серед яких часто губиться і зневірюється людина. Цей священик любить Бога і людей біля себе, завжди намагався допомогти чим міг і ніколи нічого не вимагав і навіть не чекав взамін. Намагався проповідувати і навчати не тільки у храмі. Виступав на телебаченні, писав у газетах. Скільки він об’їздив шкіл, коледжів й університетів у місті та області! Тепло згадую про наші поїздки селами та містечками на його легедарному “Фіатику”, щоб провадити з молоддю зустрічі на захист життя у материнських лонах. А його служби у лісі на пластових та братських таборах для молоді! І це в поважному віці після 70 років!

Завжди стояв за Правду, молився і працював, щоб вади церковного життя, про які, переважно, мовчать і прикривають, лікувалися. Мав багато опонентів, про яких я від нього не чув жодного поганого слова ні на службі, ні в житті. Аналізував і критикував лише дії та вади системи. Не тримає й дотепер ні на кого зла, а молиться за нас.

Дай Боже Вам, отче, радості від Господа!

Опубліковано Vitaliy Porovchuk Середа, 6 травня 2020 р.