Блог

Олександр Подвишенний

Правий рух і ворожі спецслужби

12:54, 18 Жовтня

blogger image

Історія протистояння національно-визвольного руху й ворожої агентури сягає своїм корінням ще в добу російського імперіалізму, де спеціальні підрозділи жандармів та поліцаїв протидіяли революційним осередкам і працювали на їх ліквідацію. Основна боротьба припала на 20-50 рр. ХХ століття, коли українські націоналісти мали справу зі службовцями НКВД-МГБ, а згодом КГБ. Унаслідок вдалої оперативної роботи ворога були знищені лідери націонал-патріотичного руху: Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич та інші провідники, без яких рух опору зазнавав значних втрат. Радянські спецслужби не рідко вдавалися до жорстоких катувань та репресій, але їх головним козирем було мистецтво провокації та контрреволюційної пропаґанди. Спецгрупи НКВД під виглядом Служби Безпеки Організації Українських Націоналістів брали в полон реальних борців за Україну і під тортурами вибивали з них зізнання та кляузи на побратимів, також відбувалися масові депортації “підозрілого” населення, яке не погоджувалося з політикою окупаційної влади. Також спецслужби інтегрували своїх агентів не лише в бойові підрозділи УПА, а й у політичну мережу ОУН, яка мала велику потугу й вела найбільшу роботу по визнанню незалежної України на міжнародній арені. Це мало важливе значення, позаяк “український сепаратизм”, як це подавали радянські джерела, був насправді продовженням національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. І саме політичні мотиви самостійності України та інших поневолених народів загрожували Кремлю розвалом.

Після ліквідації активного опору ОУН-УПА радянські спецслужби не мали гідного суперника на теренах тогочасного СССР і свої орієнтири перемістили на зовнішнього ворога, яким вважали США та весь капіталістичний світ. Після 1991 року, коли Україна отримала незалежність, новоутворені республіки розпочали формувати власні спецслужби. У березні 1992 року було утворено Службу безпеки України, яка замістила КГБ УССР. Головною проблемою того та й не тільки того часу стало те, що вищі керівні ланки у новоутвореній структурі займали люди, які мали тісний зв’язок з КГБ РФ. Політичне керівництво держави не було зацікавлене в декомунізації та відновленні історичної пам’яті української нації, а відтак відбувся ментальний надрив в етнічній свідомості українців. Для частини народу націоналісти стали героями, а для іншої частини — злочинцями й ворогами. Наслідок такої політики бачимо у кривавому протистоянні 2013-2014 рр., де значна частина псевдоукраїнських спецслужб брала участь у розправі над українським повстанням у Києві, а тоді перейшла на бік окупанта і зрадила священну присягу українському народові. Навіть голова СБУ, як виявилося, мав множинне громадянство і, порушуючи державну таємницю, зраджував українській Державі.

Звідси зрозуміло, що українські спецслужби за своєю суттю є антидержавними, про що свідчить також факт постійного переслідування лідерів націоналістичних організацій та спроба їх ліквідації або усунення з політичної мапи України. Маємо приклади переслідувань бійців УНА-УНСО, організацій на кшталт ВО “Тризуб” ім. С. Бандери, НВР “Правий сектор” тощо. Працівники спецслужб постійно здійснюють спроби завербувати членів революційного руху: підкупити їх або шантажувати. Більш лояльною формою є постійна спроба нав’язати співпрацю суто інформативного характеру (обмін даними), а згодом внести сумнів у свідомість бійця, похитнути його віру в національну ідею та справу, якій він присвятив життя. Це відбувається внаслідок того, що режим внутрішньої окупації, який вкорінився у всіх гілках державної влади, люто ненавидить українських націоналістів, адже саме вони несуть головну загрозу його владі.

Члени правого руху в Україні повинні пам’ятати, що жодної співпраці з ворогом бути не може, а доти, доки в Україні не встановлена національна диктатура і до влади не прийшли українські за своєю суттю кадри, то з великою обережністю необхідно ставитися до подібних загравань. Для того, щоб не втрапити в тенета й не зіграти на користь ворогу революціонер повинен:

1) чітко знати й розуміти ідеологію національно-визвольного руху;

2) неухильно виконувати накази командирів або політичного керівництва;

3) дотримуватися етики і християнської моралі;

4) щоденно вдосконалювати своє тіло, розум та дух;

5) бути готовим до сутички або арешту і знати, як діяти в подібній ситуації;

6) за жодних обставин не свідчити на побратимів і не видавати таємниць Організації;

7) бути готовим загинути в ім’я української Держави.

Виконуючи ці настанови, націоналіст буде сильний, освічений і вмотивований. Він знатиме чим ризикує і що на нього чекає. Нерідко визвольна боротьба зазнавала поразки через те, що революціонери не дотримувалися цих вимог і йшли на співпрацю з ворожими структурами. Знайте, що зрадників чекає кара: або від ворога, або ж від власної нації.

Станом на сьогодні ключова антинаціоналістична робота йде на розпорошення енергії правих сил, що виражено в концепції “взаємного поборювання”. Штучно утворюються перешкоди та обставини, які змушують членів націоналістичного середовища конкурувати між собою й витрачати сили та час замість того, щоб об’єднатися і спільним фронтом здобути владу в Україні — встановити національну диктатуру й усунути всі антиукраїнські елементи з управлінських крісел. Ініціатори та змовники таких операцій мають негайно бути виявлені та усунені від впливу в будь-який спосіб.