Блог

Катерина Гвоздь

Поезія

16:37, 24 Липня

blogger image

Мадонна

Весняними ранками
Буває так холодно,
Ніби інеєм вкрився
Шар епітелію.
Він проникає швидко,
Мов кімнатний павук
І на хвилину спиняє
Кров у артеріях.

Так інстинктивно жахаються
Незнайомців у куртках
Із гострою сталлю
За тугим чорним поясом.
Так на вокзалі
Стихають диспетчери,
Коли мінують мости
І зникають на коліях.

Я б декомунізувала
Всі пам‘ятники
У наших містах,
Щоб світу нарешті
Всміхнулась Мадонна.
Це та, хто о п‘ятій,
Коли вже світа,
Вирощує квіти
На всіх полігонах.

Я блукатиму тут рівно опівночі

Дощ на долонях бринить незаймано.
На площі дзвони розрізують порожнечу.
Я блукатиму тут рівно опівночі.
Я відчую, як ти промайнеш тут.

Кришталем відблискують твої зіниці,
Як у в’язня, що обдумує план утечі.
Ти читаєш чужі вірші так відверто,
Ніби демонів всіх знаєш в обличчя

 

Дощ

Безсило сідаю і пишу про дощ.
Дощ омиває сади.
Дощу не вистачає в пустелі.
З повік спадають краплі
Недоречних сліз.
Надмірною кількістю солі
Роз‘їли б шкіру.

У мої шибки знову рветься вода.
Скляна огорожа її розбиває в краплі.
Токсичні відходи з хмар
Отруять весь ґрунт.
Засну, мов востаннє
Під гуркіт граду.

На Північ

Тусклі ліхтарики
освітлюють села.
Під ними крокують
Мари та злидні.
Вони вже забули
Свою оселю
І йдуть за виттям псів,
Звернувши на Північ.

Зупинишся серед
Чорного поля
Й подивишся в землю,
Мов крізь століття.
По ній прокладали
Шляхи партизани
Й тікали лисиці
У яр від мисливців.

Я знаю, мій друже,
Тебе не лякають
Дешеві сорочки
Й знецінена вічність.
Косою скоси
Свою неохайність.
Цілуй незнайомок,
Ховаючи відчай.

 Катерина Гвоздь,  студентка НаУОА, спеціальність “право”. Вірші захищені авторським правом.