Блог

Юрій Шадий

ХТО МАЄ ВИХОВУВАТИ НАШИХ ДІТЕЙ?

00:53, 15 Липня

blogger image

Як тільки у суспільстві стається резонанс з неадекватною поведінкою дітей, чи з матюками у мережах, бійками і ломанням меблів, чи інцидент безпосередньо у школі, то у суспільному дискурсі ми одразу починаємо бачити дискусію схожу на гру “гаряча картопля”. Суспільство справедливо (поясню чому) в усьому починає звинувачувати усіх від школи (в першу чергу), поліції і до влади, котра отримує за залишковим принципом. Колеги вчителі у відповідь звинувачують батьків і сімейне виховання.

То хто ж тут правий?

Почну з того, що виховання, соціалізація дитини, громадянина, покликані для формування у дитини відчуття приналежності до великої громади, розуміння правил і норм цієї громади (зграї) для комфортного співжиття, розуміння червоних ліній у поведінці і комунікації, а все для того, щоб можна було не лише виживати в соціумі, а й щасливо жити у гармонії з ближніми.

Коли ми говоримо про велику громаду, народ, націю то розуміємо, що кожна більша громада, нація має свої, десь подібні, а десь зовсім відмінні правила і поведінкові алгоритми, котрі складалися історично і залежали від багатьох факторів: клімату, місцевості, релігії і форми правління.

І чим більша (зграя) народ, держава тим більше особливостей і розумінь, поглядів може бути у людей на одні й ті ж процеси, різні червоні лінії. Комусь переступати за них є табу, а комусь дуже просто.

Розбіжності у поглядах на правила, завжди призводили до хаосу і занепаду через лавину заступів за межі закону.

Саме тому з перших племінних і державних утворень для досягнення миру і порядку в громаді прописувалися червоні лінії, правила. Ці правила передавалися усно, але й у кожній громаді чи більшому утворенні завжди бути ті хто займався навчанням і контролем за дотримання правил. Звичайно, що найбільш зацікавленими були батьки, але вони не могли мати відповіді на усі питання і сумніви дитини, що росте. Для цього завжди була контрольна, навчальна і виховна інституція, це міг бути той хто знає більше, відун, шаман. Зі зміною світосприйняття і розвитку науки, такі функції замінила церква, як освітньо-виховна і держава, як карні інституції. І коли правил і ліній було забагато, бо світ розвивався інтенсивно то батьки вже не могли бути професіоналами у системі роз’яснень, тлумачень червоних ліній, особливо, коли ці лінії, закони, філософія, часто мінялися під впливом воєн, епідемій і відкриттів. Логічним управлінським рішенням було мати в громаді професіоналів, котрі постійно вдосконалювалися у своїй справі: контролю, навчання і обгрунтування правил, червоних ліній. Так коштом громади утримувався вчитель, священник, прокурор чи суддя. Це були професіонали своєї справи і батьки не могли їх замінити, а лише доповнити.

У багатьох країнах , церква стала допоміжною інституцією, бо релігій багато і червоні лінії у них різні. Головною монополією по навчанню і роз’ясненню червоних ліній є інституція, а ми це називаємо “галуззю” під назвою “СИСТЕМА ОСВІТИ” Держава, громада, утримує таку “махіну” з метою швидкого і якісного навчання і розтлумачення логіки червоних ліній, правил і законів. Для соціалізації дитини, підготовки її до життя у великій “зграї”,державі, часто, навіть, всупереч розуміння і бачення процесів її батьками, адже вони не є професіоналами, а лише помічниками. Саме тому у нас на вчителів вчаться цілих 5 років, проходять сотні і тисячі годин курсів педагогіки і дитячої психології, щоб бути професіоналами у питаннях навчання і виховання дитини, щоб вміти просто і ясно розтлумачити дитині у будь-якому віці важливість не заступати за червоні лінії поведінки. Щоб допомогти батькам які не є спеціалістами. Для цього Україна утримує мільйонні штати працівників галузі освіти, нас освітян вже скоро буде більше як дітей. Для цього у нас є методичні кабінети, позашкільні заклади, вчителі, вихователі у садочках, соціальні педагоги, психологи, педагоги-організатори, класні керівники, заступники директорів з виховної роботи у кожній школі, інклюзивні центри. Виховання покладено в обов’язок і міністерства молоді і міністерства культури з усіма підрозділами. У кожному військовому підрозділі є заступник командира з виховної роботи.
З досвіду життя у системі освіти, неодноразово був свідком коли жертовна праця вчителя рятувала дитину, а часто і родину. І твердо знаю, що коли вчитель і школа, як інституція, працюють якісно і жертовно, то не дивлячись на усі особливості сім’ї, дитина виросте добрим громадянином.

П. С. На фото пластовий виховник, волонтер, вчить дітей блокувати у ютубі російські канали, як одну з червоних ліній.

ХТО МАЄ ВИХОВУВАТИ НАШИХ ДІТЕЙ ?Як тільки у суспільстві стається резонанс з неадекватною поведінкою дітей, чи з…

Опубліковано Юрієм Шадим Субота, 11 липня 2020 р.