Чому варто прочитати книгу про атлантів з Америки

Нарешті і я прочитала/подивилась книгу/фільм “Атлант розправив плечі” в трьох частинах, і готова висловити свій вердикт (люблю пафосні вступи).

Якби мене попросили описати цей текст одним реченням, то воно звучало б так: «Важка промисловість, соціальна (не) рівність і гарячий секс приправлені засадами філософії індивідуалізму. Ага, ще зазначу, що ще до прочитання, чула, що книжку називають “Біблією підприємництва”, тому це ще більше спокушало мій цнотливий розум ознайомитись із цим творінням (а все тому, що маю слабкість до всіх книг, назва яких починається на «Біблія…»). Тепер про все по черзі.

Вперше про книгу я дізналась на 2-му курсі універу (тут буде ліричний вступ!). І таки у досить незвичний спосіб. Мій одногрупник читав її на лекціях однієї не надто харизматичної особи. Пригадую як вона запитально волала «що він може там такого прочитати чого немає в її лекціях» (багато чого усвідомила я, дочитуючи першу частину)… Але тоді я просто мовчки захоплювалась юнацьким протестом.

У той час, я вважала, що це складна книга, до якої треба дорости. І це переконання жило зі мною досить довго. Навіть коли потягнулась в книгарні до першої частини роману, то думала «чи вдасться мені осягнути цю філософську працю». Проте, як виявилося згодом, моя здатність до самонакруту (накручування себе?) заслуговує олімпійське золото (чи що там за це дають).

Я не збираюсь переказувати вам сюжет книги чи оспівувати погляди авторки на життя, залишу це професіоналам. Це швидше спроба поділитись враженнями від прочитаного.

Отож виявляється, що читати про виробництво сталі та будівництво залізниць, досить таки захопливо (ніколи не думала, що рейки зношуються, а потяги рятують життя). Ця книга весь час спонукає мислити та рухатись вперед, і ненав’язливо наштовхує на усвідомлення, що «мислити й означає жити». Після чергової порції тексту хочеться бути діяльною і дієвою. Деякі розділи давались зі швидкістю руху «Комети» по новеньких рейках із «ріарден-металу» (це типу спойлер).

До речі, в процесі читання виникло питання «чи є в нас романи про українських промисловців?»

В тексті багато критики політики як явища. А політиків авторка зображає, як нероб, які весь час плетуть інтриги та намагаються поставити підніжку промисловим атлантам. Їхні дії викликають огиду і бажання промити очі з милом. Вони, ніби шершні, які намагаються порушити причинно-наслідкові зв’язки та закони логіки. Їх головна ціль знецінити роль виробництва до рівня природного процесу, який відбувається сам по собі, а не є наслідком розумових здібностей індивіда. Вони переконують суспільство «що мислити означає зраджувати» ( я в тому не експертка, але деякі висновки для себе зробила).

Суспільство – полярне. З одного боку, промисловості Прометеї, заковані путами суспільної моралі, з іншого безпринципні споживачі-канібали, які давно виклювали печінку і тепер прагнуть тільки м’яса. Це протистояння зберігається до останньої крапки, і підсаджує читача на емоційну гойдалку, яка моментами не дає зімкнути очі, аж поки предмети навколо не почнуть розпливатись (принаймні в мене таке було).

Іноді персонажі виглядають надто “просвітленими” (можливо просто це в мене досить обмежене сприйняття дійсності), мова про те, що персонажі міняють свої любовні вектори зі швидкістю світла.

Не ідеально, але досить зграбно описані сцени сексу, а це насправді не така вже й легка справа. Післясмак від деяких моментів тримав ще три розділи після того. За виконання 4/5.

Із мінусів- герої іноді можуть розтягнути свої промови-монологи про життя-буття на десятки сторінок тексту (рекорд 70 сторінок!)

З полюсів, як на мене, те, що авторка устами своїх витриманих персонажів (роман Айн Ренд писала 12 років) проповідує, що жити за своїми принципами та цінностями це ок (шукати свій шлях і рухатись по внутрішніх приладах в незвідані галактики). Головне, щоб вони не заперечували самого поняття життя.

Загалом, книга дає певне уявлення про значення виробництва для економіки держави (я до того над цим не замислювалась), дає певні уявлення про політику, яскраво змальовує утопічність соціалізму. І хоч тут є моменти, до яких можна докопатися, проте хіба ж буває щось повністю досконале? Однозначно рекомендую до читання всім, хто «любить життя» (щоб ви там не вкладали в це поняття).

Щодо фільму (той що знятий у 2011 році), то це розчарування. На мою думку, роман прекрасно придатний до кіноадаптації, але поки «відзнятий матеріал» (не можу вжити тут термін кіно) аж надто вульгарний. Не раджу!