Блог

Галина Максимчук

Безграмотність, яку видають за норму, – норма?

20:53, 20 Серпня

blogger image

Я дуже вперта (чи наполеглива – це вже як подивитися) людина. І є речі, з якими я не можу змиритися. Наприклад, безграмотністю, яку видають за норму.

Нещодавно у популярному блозі прочитала, що автора бентежать люди, які говорять бездоганною українською, а ті, хто дошукується помилок у чужих текстах чи мовленні, взагалі лякають – невже їм більше немає чим зайнятися? Так і хочеться запитати: а водій, який пропускає пішохода, який не обганяє на суцільній лінії, не лякає?; а продавець, який не обважує, не бентежить?

Лякало б, мабуть, протилежне, бо ж той, хто кермує автівкою, лише дотримується правил дорожнього руху, а продавець дотримується закону. І я, коли говорю «сміття», а не «мусор», ставлю кому перед сполучником «але» чи навіть прогалики (десь вичитала такий потішний відповідник до «пробіл») між словами, теж дотримуюся елементарних мовних правил!

Звісно, те, що мене виводять із рівноваги машинні переклади на кшталт «Тато Римський», «підлога дитини», кальки «на протязі тижня» чи тире між головними членами в реченні можна списати на надлишки професії. Я – філологиня. І вишукування чужих помилок приносить мені деякі дивіденди, шматок хліба з маслом, інакше кажучи, бо, крім іншої зайнятості, працюю коректором.

Звісно, я й сама можу помилятися. І це нормально. Як нормально й те, що я готова знову й знову сумніватися в правильності написання тих чи тих слів і сполук, повертатися до правопису й словників. Звісно, у побутовому чи робочому спілкуванні не буду кидатися на російськомовних, хоч і не переходитиму на чужу для себе мову. Я маю свою, рідну, яку шаную, краплинка за краплинкою плекаю в щоденній праці, виховую шанобливе й сердечне ставлення до української власним прикладом…

Але я не можу й не хочу приймати безграмотність, яку видають за норму. Я не розумію мотивів тих, хто пише й видає свої тексти на-гора з єдиною мотивацією «головне, аби була глибока думка».

Щоб бездоганно володіти мовою, мабуть, не вистачить і життя. Тому помилятися – природно й допустимо. Помірно, звичайно. Бо й найбільш геніальна думка загубиться в неграмотності…